Етногенез астеків. Астецькі мандри.

Прихід астеків до Центральної Мексики являв собою одну з ос­танніх хвиль міграційних переселень північних індіанських пле­мен тано-астецької (юто-астецької) мовної групи. Про їхню прабатьківщину, яку вони самі називали країною Астлан ("Земля чапель"), відомо дуже мало.

ток("Сім печер"), котру науковці територіально ідентифі­кують з північно-західною окраїною сучасної Мексики (штат Сіналоа) або з південним заходом сучасних США.

На той період астеки (термін походить від назви пра­батьківщини) являли собою народ мандрівних мисливців, рибалок і сезонних примітивних землеробів, що мешкали на своєму острові й у разі потреби човнами діставалися до поритих печерами озерних берегів. Зафіксовані піктографією астецькі міфи дають підстави припустити, що вже на ранньо­му етапі своєї історії астеки виявляли перші ознаки перехо­ду до осілого способу життя. На острові Астлан вони спору­дили потужний пірамідальний храм, побудували навколо нього стаціонарні глинобитні хижі для життя, однак, щасли­во проживши в Астлані, заданими Чімальпаїна, 1014 років , урік "Один Кремінь" ("Один Кременевий ніж"), підхоплені загальним, спрямованим на південь рухом "варварських" племен, астеки також зібрали свої скромні пожитки і рушили на південь разом з вісьмома іншими спорідненими племенами.

Враховуючи, шо ло приходу в Мексиканську долину (в район зна­менитого Толдану) астецькі мандри тривали близько 80 років, а знайомство цього народу з руїнами Толлану датується 1196 р. (рік "Три Кремінь"), можна припустити, шо покинули вони свою пра­батьківщину Астлан у 1116 р. (шо точно відповідає року "Один Кремінь' за традиційним астецьким календарем і рівно на 80 років передує приходові астеків у район Толлана).

Очолив цей похід напівлегендарний вождь астеків на ім'я Мешитлі, від імені якого походить ще одна самоназва цього народу — меіиики.

За іншою версією, термін "мешик" походить від слова "мештлі" — так називали астеки Місяць, якому поклонялися.

Від слова мешик походить і сучасна назва країни — Мексика.

Причини, що змусили астеків зірватися з ндсидженого місця, точно невідомі, а їхні міфи та рукописи (зокрема "Кодекс Обена") дають надзвичайно казкове пояснення цього феномена. Згідно з легендою, якось в одній з печер Чікомостоку астеки натрапили на дивовижну статую боже­ства Уїцилопочтлі ("Чаклун-Колібрі"), котра вміла розмов­ляти. Саме вона наказала мешикам шукати кращої долі в інших землях і вказала загальний напрям руху. А шукати Уїцилопочтлі наказав землю, на якій астеки побачать орла, що убиває спійману ним змію. Нерідко постаті Уїцилопочтлі

й Мешитлі ототожнюють, убачаючи в них одну реальну фігуру — обожненого після смерті вождя, котрий керував переселенням астеків з півночі до Центральної Мексики, однак конкретизувати усі ці версії не дає можливості вкрай обмежена джерельна база.

Так доволі скромно почалися знамениті мандри народу, якому су­дилося створити найвеличнішу імперію Доколумбової Мезоамерики, чиї награбовані скарби кардинально змінили історію не лише самої Америки, а й Європи, а слідом за нею — Азії та Африки.

Уже на стадії мандрів мешики якісно відрізнялися рівнем культурно-цивілізаційного розвитку від своїх колоритних попе­редників — тольтеків і чічімеків. Останні, до приходу в Центральну Мексику, залишалися ще суто кочовими мис­ливцями і збиральниками, що ж до астеків, то вони вже на цій стадії своєї історії були знайомі з примітивним рільниц­твом, а тому й мандрували своєрідними "перебіжками", оскільки під час своїх подорожей тимчасово осідали в різних місцях на певний час, сіяли маїс (тлаоллі), давали можли­вість жінкам народити дітей, і лише зробивши достатній запас продуктів продовжували свій шлях на південь.

Точний маршрут астецьких подорожей також установи­ти досі не вдалося, але деякі вузлові моменти відомі. Зокре­ма, урік "Три Кременевий Ніж" ("Три Кремінь", 1196) ме­шики дісталися до блискучої в минулому столиці тольтеків, міста Толлан, вигляд якого буквально приголомшив дикува­тих прибульців. За їхніми власними свідченнями, у Толлані астеки побачили пишні "піраміди та схожі на пагорби спо­руди. Скрізь впадали в око залишки їхніх (тобто тольтець- ких) глиняних посудин, їхніх чаш та їхніх фігурок, їхніх ляльок і дрібничок, їхніх браслетів, скрізь було видно їхні сліди, дійсно, там жили ^сі разом тольтеки. Тольтеки були вправними майстрами...""Тольтеки були народом-митцем, усі їхні твори були хорошими, правильними, все було добре зроблено, все чудове" . Побачене настільки вразило астеків, що вони провели в районі толланських руїн 20 років, і навіть хотіли осісти тут назавжди, але бог Уїцилопочтлі, ста­тую якого постійно носили за племенем спеціальні жерці- "богоносії"(теомаме), категорично з цим не погодився і жорстоко покарав най галасливіших прибічників подальшого життя в межах Толлану: коли вони спали, бог усім їм пови­ривав серця з грудей, започаткувавши в такий спосіб астець-

кий класичний ритуал людських жертвопринесень. Тому, відзначивши "двадцятиріччя перебування у Толлані" , асте­ки в 1216 р. (рік "Десять Кременевий Ніж") покинули, як засвідчує "Кодекс Обен", Тулу й перебралися до місцевості Атлітлалакіан, де провели ще 11 років.

З тих часів у астеків вищою похвалою для майстра стала фраза: "Він знає все, неначе він тольтек", оскільки, за словами Б. де Саагу- на: "Справжній художник все дістає зі свого серця: діє з насолодою, робить усе спокійно, обачливо, вчиняє як тольтек,робить речі, вправно

_ •• ..6 вчиняє, творить, виправляє речі, робить їх ошатними, правильними .

Зрозуміло, що знайомство з культурою етнічно близьких тольтеків справило неабиякий вплив на прискорення цивілізаційних процесів усередині астецької спільноти, яка відтепер остаточно перейшла до рільництва як базової галузі економіки й остаточно сформувала у своїх суспільних струк­турах інститути вождівства з елементами напівжорсткої соціально-майнової диференціації та протодержавних ор­ганів управління. Саме з таким цивілізаційним багажем ас­теки з'явилися у другій половині ХШ ст. в районі знамени­того центральномексиканського солоного озера Тескоко, де зустріли, якщо вірити легенді, очікуваного орла, котрий, си­дячи на кактусі, роздирав спійману змію, після чого виріши­ли остаточно осісти у цьому краї, як наказував їм бог Уїци- лопочтлі. Проте виявилося, що астеків тут ніхто не чекав...