<<
>>

Регіональна екологічна криза кінця хні ст. та її наслідки. Початок масштабних інкських завоювань.

Початкові воєнно-територіальні успіхи інків поставали масштабними тільки у власне інкських переказах, однак ре­альні здобутки перших імператорів із числа "синів Сонця" були доволі скромними.

Фактично до кінця XIII ст. (тобто до царювання четвертого сапа-інки Майта Капака) всі занад­то активні спроби територіальної експансії ранніх інків стримували войовничі сусіди: закутані в одяг з голови до ніг юнка (юнга); канса, що вирізнялися своїми широкими, схо­жими на сомбреро капелюхами; аймаромовні (за іншою версією — пукінамовні) кольяз берегів озера Тітікака; екзо­тичні гуанка, чоловіки яких заплітали своє волосся у довгі коси; кана з червоними та жовтими пов'язками на головах та ін. Усі вони впевнено контролювали свої землі і вперто не бажали сприймати інкські імперські амбіції. Стабільне господарство та потужні кам'яні фортеці (Пакаректампу (Паукартампу), Пісак (Пакайкач), Ольянтайтамбо, Калька, Юкай, Чінчеро, Урубамба та ін.), що оточували інкські во­лодіння щільним кільцем, давали можливість означеним народам відносно спокійно дивитися у майбутнє. 1 так було до кінця XIII ст., аж доки природний катаклізм не зламав хистку регіональну рівновагу.

Десь у 1280р. якісно змінилася ситуація з ходою тихооке­анських теній, що омивали західне узбережжя Південної Аме­рики. Саме тоді раптово ослабла міць холодної течії Гум­больдта, котра раніше проносила свої крижані води від самої Антарктики аж до узбережжя сучасного Перу, а відте­пер почала обриватися з середини чілійського узбережжя,

повертаючи від Південноамериканського континенту прямо на захід, у глибини Тихого океану. Точні причини цієї гло­бальної кліматичної зміни до кінця не з'ясовані, проте її наслідки — відомі. На зміну холодним водам Гумбольдта до перуанського узбережжя прийшла тепла течія Тіну, що заро­дилася в екваторіальних широтах Тихого океану. Як наслі­док, на континенті відбулися вражаючі зміни.

Колишню природно-екологічну ідилію було зламано. Клімат у Перу став спекотнішим, вранці почастішали тума­ни, але дощів почало явно бракувати. Посушливі роки спри­чинили неврожаї та голод, а слідом розпочались криваві війни за вкрай обмежені ресурси, котрих перестало вистача­ти для нормального харчування численного населення перу­анських Анд. У регіоні спалахнула тотальна війна "всіх про­ти всіх", міста й поселення перебралися ближче до гірських вершин (там легше оборонятися). Зазнали остаточного кра­ху рештки величних у минулому цивілізацій Тіауанако й Уарі.

За свідченнями самих індіанців, які зібрав видатний іспанський хроніст часів конкісти Педро де Сієса де Леон, напередодні появи держави інків у перуанських Андах народи "убивали один одного й брали в полон усіх, кого могли... З'явилися великі тирани, шо вели одні супроти інших великі війни та здійснювали багато вбивств і гра­бежів. Із тими й іншими [народами] траплялося багато лих, так шо бу­ло зруйновано багато замків і фортець, і весь час між ними тривала „14

ворожнеча...

Кілька десятиліть Перу захлиналося кров'ю: у полум'ї воєн гинули міста й поселення, руйнувалися господарські комплекси, занепадала культура, а люди, що "плачучи суму­вали за добротою та ласкою дощів, ...будучи в голоді й спразі" , метушливо будували дедалі потужніші оборонні споруди.

За версією відомого норвезького дослідника Тура Хейердала, відчай, шо охопив індіанців регіону на зламі XIII—XIV ст., виявився таким глибоким, шо люди почали масово емігрувати з регіону і навіть удавалися часом до зовсім авантюрних подорожей. Зокрема, саме тоді давні індіанці Перу здійснили на обладнаних вітрилами бальсо- вих плотах кілька океанічних експедицій водами Тихого океану, внаслідок яких досягли острова Пасхи, де започаткували величну й загадкову цивілізацію творців грандіозних кам'яних скульптур- дольменів.

Катаклізм украй загострив ситуацію, і люди, що мріяли про хоч якусь стабільність, готові були підтримати будь-ко­го, хто міг би цю стабільність гарантувати.

Саме в такій ка­ламутній воді почала сходити зірка інкської величі.

Майта Капак одразу показав себе володарем твердим і владолюбним: недарма він народився з повним ротом зубів, що, на думку інків, свідчило про залізний характер такої лю­дини. Зійшовши на престол, Майта Капак одразу заявив, що коли інки — діти Сонця, а Сонце світить над усім світом, то й інки мають правити усім світом. Відтепер "солярний культ" був запроваджений у державі інків як офіційна дер­жавна релігія, котру мали надалі сповідувати усі без винят­ку піддані сапа-інки. Й тоді ж в офіційній ієрархії інкського політичного утворення з'явилася посада верховного жерця (вільяк-уму —"оповідач-віщун"). Першим верховним жер­цем Майта Капак призначив свого старшого сина, якому відмовив у праві претендувати на престол (оскільки у нього були неправильні зуби, "як у зайця").

Не меншу увагу приділив Майта Капак зміцненню куль­ту самого сапа-інки як носія виняткової божественної влади. А наслідком усіх цих нововведень стало поступове злиття племен долини Куско в єдиний синкретичний народ інків, до якого доволі швидко були інкорпоровані майже всі ко­лишні конкуренти ранніх інків за домінування в регіоні, оскільки в обмін на прийняття офіційного сонцепоклонства й визнання влади сапа-інки вони здобули рівний статус із завойовниками та перспективи на світове панування над усіма землями, де світить Сонце. Стомлені попередніми деся­тиліттями воєнно-політичної анархії ці народи відносно легко сприйняли централізаторські ідеї інків і погодилися на їхні умови, ну а тих, хто спробував чинити опір (таких у до­лині Куско виявилося небагато), переможці-сонцепоклон- ники нещадно винищили.

Глибинні релігійні нововведення стали ідеальним ідео­логічним підґрунтям для поновлення агресивних воєн, а накопичені відносно миролюбним попередником (Льоке Юпанкі) воєнно-економічні ресурси дали можливість Майта Капаку реалізувати сміливі експансіоністські задуми. Отже, цілком зрозумілим видається поновлення за його правління масштабних завойовницьких походів інків, які зосередили на той момент основну увагу на південному напрямі. Метою

Майта Капака стали землі навколо священного озера Тіті­кака, але тут 12-тисячну армію інків чекала несподіванка.

Начебто вже підкорені аймаромовні "горяни"колья зібрали численне військо (13—14 тис. вояків), яке вчинило сильний опір нападникам. Процес захоплення нових територій дещо затягнувся. Не дали наслідків ані шантаж, ані обіцянки, ані умовляння, ані печерна жорстокість. Майта Капак наказав спалювати живцем усіх полонених, його вояки масово ни­щили кольяську худобу, "навіть викорчовували посаджені ними дерева , проте опір не вщухав. Колья, котрі, немов не відчуваючи болю, кидалися на зброю інків і, будучи вар­варами, вперто трималися в своїй непокірності, билися відчайдушно..." Тільки втративши 6 тис. бійців (тобто майже половину армії), колья капітулювали перед інками, а Май­та Капак зі спокійним серцем "помер увесь у подвигах і трофеях, котрі він здійснив і здобув на війні та в мирі" .

І лише коли на зроблений з червоного дерева престол у Куско зійшов п'ятий сапа-інкаКапак Юпанкі, інкам удало­ся, нарешті, вирватися за межі долини Куско. Вирішальну роль у цьому якісному розширенні експансії відіграла бит­ва в долині Юкай з армією горян антауалас. Інки вийшли переможцями у цьому двобої, причому на полі битви лиши­лося 6 тис. ворожих трупів, тобто, практично, всі антауалас- чоловіки. Жінок і дітей переможці дружно поділили як воєнну здобич, старих, найімовірніше, просто перебили, а два найбільших містечка антауалас — Куюмарку та Анкас- марку — після звичного погрому заселили сонцепоклонни­ками із корінних земель Кусканської долини.

Черговою жертвою 20-тисячного інкського війська стали західні аймара: їхня столиця Вакірса була захоплена без особливих зусиль, оскільки інкам вдалося "захопити їх (тобто західних аймара) зненаць­ка, подавити їхню рішучість і зухвалість скоріше жахом та погрозою зброї, аніж завданням [реальної] шкоди

Проте найважливішим територіальним надбанням п 'ятого сапа-інки Капака Юпанкі стали землі народу кечуа(кечва) — багатих північно-західних сусідів молодої інкської держави. Підкорення кечуа видавалося справою непростою, оскільки народ цей був численним, мав потужну господарську й культурну базу й до того ж контролював в орбіті своєї ет- нолінгвістичної спільноти знаменитий храм Пачакамак, що вшановувався усіма індіанцями регіону.

Проте й резонанс

від приєднання цих територій до інкської держави мав бути відповідним, тому Капак Юпанкі вважав таку операцію аб­солютно необхідною. І готувався до неї якомога ретельніше. За чотири роки інки спорядили 25-тисячну армію (яка постійно "приділяла час військовим вправам"), накопичили величезні запаси зброї та провіанту, але воювати з кечуа їм так і не довелося, оскільки кечуанські вожді невдовзі самі звернулися до інків з пропозиціями союзу, навіть на умовах прийняття сонцепоклонства. їхнє звернення до Капака Юпанкі починалося пишними фразами про те, що "слава подвигів і чудес, вдіяних цими синами Сонця у мирі та на війні, зробила нас такими прихильниками [інків], охочими служити їм та стати їхніми васалами, що кожен [зайвий]

„20

день ставав для нас роком . У зверненні містилося також пояснення такого дещо несподіваного бажання кечуа розп­рощатися з власною незалежністю: "Ми також хотіли того, щоб відчути себе вільними від тиранії та жорстокостей, котрі з давніх-давен, від часів наших дідів і прадідів чинять проти нас народи чанка й анковалью та інші їхні сусіди... Вони захопили багато земель і завдають нам багато збитків, гримаючи нас у жахливому гнобленні; тому ми бажаємо [увійти] до імперії інків, щоб відчути себе вільними від тиранів" .

Менше поталанило п'ятому сапа-інці у шлюбі. Його пер­ша коя Чімбо Мама несподівано збожеволіла (мабуть, дали­ся взнаки негативні наслідки кровозмішувальних шлюбів попередників), але й цю прикру подію хитрий Капак Юпа­нкі використав на свою користь. Він одружився з Курільпай — дочкою ще одного впливового сусіда, який царював у місті Аямарка. Так, проголосивши Мама Курільпай новою коєю, Капак Юпанкі здобув в особі володаря Аямарки ще одного васала-союзника, а нова дружина правителя подарувала йо­му мудрого й талановитого сина-спадкоємця — Інку Року.

На цьому Капак Юпанкі вчасно вирішив поки шо зупинитися, на­казавши "не робити на цей час нових завоювань, а зберегти уже завойоване дарами й благодіяннями по відношенню до васалів, і так він опікувався цими справами кілька років у великому мирі та спо- 22

кої" .

Цю паузу п'ятий сапа-інка використав досить продуктивно: у Куско була збудована нова укріплена резиденція правителя — фор- теня-храм Коріканча ("Святиня Сонця"). На всіх новоприєднаних 23 землях були відбудовані плетені мости "через ріки й великі стави" ,

»24\

дороги ("шоб усі шляхи його імперії сполучалися між сооою ), гірські

тераси й зрошувальні канали, які сильно постраждали за часів мину­лих усобиць та тривалої "війни всіх проти всіх".

"Помер інка Капак Юпанкі у спокої та відпочинку... З великим жалем оплакували його королівський двір і все королівство; він був забальзамований і покладений разом зі своїми предками" . Врахову­ючи, шо Інка Рока не був сином рідної сестри Капака Юпанкі, його смерть інки сприйняли як кінець першої династії своїх імператорів, котру вони назвали династією "Нижнього Куско", або Урін-Салак. Відтак Інка Рока став фундатором другої сапа-інкської династії "Верхнього Куско"— Ханан-Салак.

Завершилось формування ранньої інкської держави за насів правління шостого сапа-інки Інки Роки, який протягом свого тривалого (60 років) царювання не лише істотно розширив свої володіння за рахунок сусідів, а й остаточно утвердив ос­новні параметри етнополітичного, мовного, господарського, соціального та культурно-релігійного устрою Тавантінсую (Тавантінсуйо, Тауантінсую) —"Країни чотирьох сполуче­них сторін світу", як з тих часів стала офіційно називатися держава інків.

<< | >>
Источник: Рубель В.А.. Історія цивілізацій доколумбової америки. Навчальний посібник.

Еще по теме Регіональна екологічна криза кінця хні ст. та її наслідки. Початок масштабних інкських завоювань.:

  1. Астецькі завоювання.
  2. Початок Римської держави.
  3. IX. Кінець республіки й початок імперії в Римі.
  4. Подорожі Христофора Колумба: початок трансатлантичних іспанських колоніальних завою­вань.
  5. Тавантінсую після завершення "ве­ликих завоювань".
  6. ПІСЛЯМОВА
  7. ЗМІСТ.
  8. НАЙВАЖЛИВІШІ ДАТИ
  9. РОЗДІЛ 3. КОНКІСТА І ЗАГИБЕЛЬ ЦИВІЛІЗАЦІЙ ДОКОЛУМБОВОЇ АМЕРИКИ
  10. НАЙВАЖЛИВІШІ ДАТИ
  11. Реформи Пачакутека: створення імперії.
  12. НАЙВАЖЛИВІШІ ДАТИ
  13. НАЙВАЖЛИВІШІ ДАТИ
  14. ГЛАВА III. ДЬЯКИ И ПОДЬЯЧИЕ ВТОРОЙ ПОЛОВИНЫ XV - НАЧАЛА XVI В.