<<
>>

Релігійне життя.

Важливим стабі­лізаційним чинником муїської спільноти виступало жрецтво, яке за умов воєнно-політичної розпорошеності й строкатості суспільства залишалося єдиним загальномуїським інститу­том надполітичного (а формально — ще й позаполітичного) характеру.

Певною мірою муїське жрецтво мало такий самий статус і відігра­вало таку ж саму роль, шо й католицтво у середньовічній Європі.

Муїски були типовими язичниками, а тому кількість шано­ваних ними богів була значною. Дон Хуан де Гуатавіта писав із цього приводу, що "сила-силенна богів, і добрих, і мсти­вих у вигляді птахів і звірів оточувала нас, муїсків. Роз-

33 повісти про всіх них немає жодної можливості..." . Най- впливовішими з них вважалися такі:

• Богиня родючості, мати-земля Бачуйо ("Випнуті Гру­ди"). Щоб умилостивити цю богиню муїски приноси­ли їй як пожертву смолу та пальмові плоди.

• її божественний чоловік, покровитель патлатих, чор­новолосих аристократів і бритоголових гуеча, великий Бочіка, якого зображували у вигляді величного Орла або світловолосого блідолицього бороданя, одягненого у довгий плащ, прикрашений маленькими хрестиками.

• Милосердий "покровитель народу" Боготи бог Чібча- кум (Чібчачум —"Жезл чібчів") — захисник торговців, ювелірів і землеробів (тобто муїсків-простолюдинів).

• Бог сівачів Чакен.

• Богиня веселки Кучавіра — покровителька породіль і хворих на лихоманку. З огляду на цю обставину, муїс­ки всіляко намагалися задобрити цю богиню й обдаро­вували її золотом, смарагдами та намистами.

• Грізні й жорстокі боги війни Гігває та Чібафруїме — жахливі людиноподібні монстри, вдягнені у шкури пум та ягуарів, з обличчями, закритими масками у вигляді морд страшних звірів. Цим богам муїски приносили як пожертву відрубані голови ворогів.

• Дуже веселий бог родючості й водночас покровитель ткачів Ненкатакоа, якого муїски зображували одягне­ним у бавовняний плащ ведмедем з великим хвостом.

Як жертвопринесення цей бог приймав лише чічу (маї-

сову брагу), а тому під час свят на його честь кожен муїск мав напитися до нестями — аж доки не почина­ли "хитатися моральні устої цього народу" . Під час таких узливань траплялися навіть смертельні випадки, проте муїски не засуджували таких занадто завзятих любителів хмільного, навпаки, вони вважали їх святи­ми мучениками, що загинули на шляху служіння богу Ненкатакоа. Таких небіжчиків ховали у спеціальних гротах, котрі з того моменту ставали "священними печерами".

Культ конкретних богів доповнювало вшанування чунсо (тунхо) — маленьких золотих фігурок у вигляді жаб, ящірок, змій, птахів, мавп, риб тощо, які нагадували наші талісма­ни. Особливе місце в релігійних традиціях муїсків посідав культ священних гірських озер (лагун), що утворилися, на їхню думку, внаслідок падіння на землю божественних сліз богині Місяця Чіа. Враховуючи, що озер у країні муїсків було дуже багато, своє власне священне озеро мало ледь не кожне місцеве плем'я. Утім, система їх ушановування мала загальномуїський характер і, певного мірою, нагадувала давньогрецькі традиції Олімпійських ігор.

Загальне паломництво до священних озер відбувалося раз на три роки. Муїски називали цей день сума кухума — день "великого шля­ху" (він припадав на кінець лютого або на початок березня — в за­лежності від певних сонячно-місячних циклів). На час паломництва, шо тривало 20 днів, припинялися усі війни, люди пили жовтуватий са­могон, кидали у холодну воду озер золоті прикраси й годували риб (ловити рибу в ці дні категорично заборонялося). Тоді ж на честь бо­га Чакена ("Бігуна") проводилися священні перегони на різні відстані (від шести до 20-ти з лишком кілометрів). Переможці здобували шля­хетність, а тому боротьба на дистанції велася жорстка і нерідко завер­шувалася смертю деяких учасників. Цих "мучеників" також оголошу­вали святими і ховали поруч з померлими від ритуального запою.

Проте основним культом муїсків вважалося вшанування наймогутніших богів-вседержителів Суа й Чіа (Сонця і Мі­сяця), оскільки від них, за переконанням муїсків, залежало найголовніше: "Жити чи померти народу муїсків...

А для цього Сонце й Місяць необхідно було постійно годувати людською плоттю і кров'ю" . Особливо кривавими були сонцепоклонницькі ритуали. Під час найурочистіших свят на вершинах пагорбів (ближче до Сонця) на самому світан­ку різали на честь Суа 15—16-річних юнаків з числа викра-

дених або спеціально куплених для цієї потреби хлопчиків із чужинців, що мешкали на схід від країни власне муїсків (найчастіше це були вихідці з племені марбараче). Навесні таким "сонячним хлопчикам"(гуеса або мохас) одягнені в усе чорне жерці виривали серця і клали їх до спеціальних посудин (котрі ставали з того часу святинями), кров'ю жертв поливали стіни сонячного храму, а тіло залишали на па­горбі. Вважалося, що демон смерті Гуахайоке забере його, і жертва, потрапивши до Суа, забезпечить людям світло, теп­ло і продовження життя.

Ритуальні вбивства взагалі були ловолі поширеним явищем у пов­сякденному житті муїсків. Бранців різали перед початком війни, щоб похід завершився успішно. Під час поховань правителів з ними у мо­гилу клали тіла забитих дружин, слуг і рабів, із тих, "шо вірно служи- ли своєму повелителю за життя . При спорудженні нового житла для чергового усаке під центральний стовп будинку клали тіло моло­дої шляхетної дівчини. По всіх чотирьох сторонах міського муру на спеціальних стовпах прилаштовували дерев'яні клітки, в які під час свят, шо влаштовувалися на честь Сонця, клали зв'язаних знатних бранців, після чого розстрілювали їх із луків чи закидали дротиками аж доки уся кров із нещасної жертви не виходила до останньої краплі.

Щоб стати єхчкі (ісп. шекьо або хеке),тобто жерцем, муїск мав навчатися з малих літ цілих 12 років. Для цього хлопчиків поміщали до спеціальних храмових навчальних центрів — кука, де за умов суворої ізоляції від "мирських турбот" старі жерці навчали майбутніх служителів богів "об­рядам і церемоніям, тлумачили їм вірування, старовинні ле­генди, навчали відліку часу, лікуванню недуг, умінню роз- мовляти з богами, вимовляти магічні слова-заклинання .

1 лише в 16 років, завершивши повний курс навчання, випуск­ник куки вливався, нарешті, у замкнену касту муїських свя- ще н н ос л ужи те л і в.

Насамкінець йому проколювали ніс і вуха, вставляючи туди зо­лоті серги й кільця, після чого сам правитель посвячував молодого жерця в офіційний сан єхчкі. Відтепер новоспечений жрець мав дот­римуватися цілковитого безшлюб'я. Він мало їв (переважно маїсову кашу без солі), ше менше говорив і спав, лікував людські тіла й душі, щодня й щоночі молився та жертвував богам свою кров, підбадьорю­ючи себе жуванням листя коки. За це хекебули в загальній пошані, мали статус цілковитої екстериторіальності, мешкали у добротних бу­динках при храмах, а після смерті й пишних поховань вважалося, шо душі жерців вселялися у павуків. Ось чому муїски ніколи з павуками не конфліктували, тим паче — ніколи їх не вбивали.

Фактично, будучи надполітичною, загальномуїською струк­турою, жрецтво виконувало функцію наддержавної, загально- етнічної стабілізаційної інституції, яка через релігійні цере­монії та знання формувала почуття всемуїської культурно- історичної єдності, що було особливо актуальним за умов політичної розпорошеності суспільства. Ось чому релігія то­тально пронизувала усі галузі людського життя, спираючись при цьому на розгалужену інфраструктуру великих і малих храмових комплексів, збудованих у кожному муїському місті, на вершинах гір і на берегах річок та озер, уздовж доріг і на державних кордонах. Впливовість жрецтва підтри­мувала також максимшіьна закритість, майже кастова са­моізоляція хеке,яку забезпечували суворі канони відбору претендентів на статус єхчкі.

Унаслідок тотального безшлюб'я жерців право на навчання у куках мали тільки їхні племінники по жіночій лінії (тобто сини сестри хеке),причому здебільшого із дітей старшої сестри схчкі.

Та попри всі жрецькі зусилля серед муїсків дедалі біль­ше відчувалася потреба не лише в культурно-релігійній, а й у державно-політичній єдності, як гаранта соціально-еко­номічної стабільності, воєнної моці та довершеної суспіль­но-державної гармонії, що природно випливало з жорсткої владно-управлінської піраміди, притаманної внутрішній соціальній структурі кожної муїської державки. Проте шлях до політичного об'єднання виявився не таким уже й простим...

<< | >>
Источник: Рубель В.А.. Історія цивілізацій доколумбової америки. Навчальний посібник.

Еще по теме Релігійне життя.:

  1. Суспільно-політичне життя.
  2. КАМ’ЯНИЙ ВІК У ЄВРОПІ.
  3. НАЙВАЖЛИВІШІ ДАТИ
  4. Етногенез астеків. Астецькі мандри.
  5. НАЙВАЖЛИВІШІ ДАТИ
  6. II. Великі держави старовинного Сходу.
  7. Арауканські війни.
  8. НАЙВАЖЛИВІШІ ДАТИ
  9. ЗМІСТ.
  10. Цивілізація Уарі.