Розгром Аскапоцалько. Створення "Троїстої конфедерації

Відносно швидке зростання Те- ночтітлану одразу викликало занепокоєння сусідів. Уже в 30-х роках XIV ст. Акольнауак — володар текпанецького міста-держави Аскапоцалько — силою змусив астеків спла­чувати йому досить обтяжливу і принизливу для теночків да­нину.

Тоді ж частина найрішучіше налаштованих проти текпанеків нев- доволених астецьких родів покинула Теночтітлан і заснувала на одно­му з безіменних островів озера (ше меншому, аніж теночтітланський) окреме астецьке містечко Тлалтелолько. Однак сили "розкольників" виявилися замалими. Тому, коли увагу на Тлалтелолько звернув на­ступний текпанецький лідер — "злісний" Тесосомок (1364—1426), астеки-відступники також змушені були визнати над собою прямий текпанецький протекторат.

Ускладнила ситуацію смерть авторитетного астецького лідера Теноча, що сталася саме в період смут і розколів се-

. .... „ 28

ред теночків. Іочне датування її вкрай ускладнене , та річ не в тім: після його смерті вождя такого рівня серед мешиків не знайшлося. Оскільки сусіди неодноразово намагалися посадити у Теночтітлані свого протеже, астеки дотепно ви­рішили взагалі залишити питання про тлакатекухіті відкри­тим. Функції своєрідної регентші надалі виконувала дру­жина (!), можливо, дочка Теноча, на ім'я Іланкуеїтль, котра всіляко уникала прямої конфронтації з навколишніми сусідами.

Лише один раз, у 1367 р., астеки Теночтітлана як найманці-васа- ли Аскапоцалько брали участь у війні Тесосомока проти Кулуакану. Війна ця завершилася поразкою нащадків величних тольтеків, якими вважали себе кулуа, однак нічим особливим себе у цьому протисто­янні астеки не проявили, та й до повного розгрому Кулуакану спра-

ва теж не дійшла.

Лише коли у смертельному двобої за владу в загально- озерному масштабі зійшлися дві провідні воєнно-політичні сили регіону — Тескоко і Аскапоцалько, — астеки знову обережно наважилися на поновлення самостійної дипломатії.

Тогочасний правитель Тескоко Течотлатль (син знаме­нитого чічімецького горе-реформатора Кінацина), уже дав­но з великими труднощами відбивав наскоки колишніх ва­салів свого батька. Воєнно-економічний потенціал Тескоко значно поступався можливостям могутнього текпанецького лідера Тесосомока. Проте апломб колишньої величі та нев­гамовні особисті амбіції штовхнули Течотлатля на виснаж­ливу для тескокців, більше того — авантюрну, війну проти значно сильнішого суперника, і цим вирішили скористати­ся астеки.

Аскапоцалько ("Мурашник") 1370-х років мав усі шанси стати регіональним гегемоном. Місто славилося своїми ро­дючими землями, а на підконтрольних йому територіях залягали багаті поклади глини, з якої масово виробляли цег­лу та черепицю. Наявність достатніх харчових ресурсів і де­шевого будівельного матеріалу сприяли господарському процвітанню міста-держави (особливо в галузі ремесел, се­ред яких найбільш розвиненими були різьблення по каменю та золотообробка), а вихід до озера забезпечував розвиток торгівлі й рибальства. Активно заселяючи все нові й нові землі, текпанеки продовжували засновувати навколо озера нові міста (Тлакопан, Койоуакан, Уїцилопочо). Що ж до самих мешканців Аскапоцалько (яких налічувалося близько 85 тис. осіб), то про них сусіди завжди говорили з побою­ванням.

Зокрема, чималу кількість жертв приносили піл час закладки храмів (нещасних полонених живцем закопували під кожен ріг май­бутньої культової споруди). Не додавав також оптимізму сусідам тек- панеків звичай, що набув поширення в Аскапоцалько в XIV ст., пити октлі з чаш, виготовлених із черепів убитих ворогів.

З поневолених племен текпанеки збирали чималу данину, зокре­ма продукти харчування, одяг, зброю, людей для жертвопринесень, пір'я, какао, бавовник, птахів, змій, скорпіонів, павуків, диких котів, дерево, янтар, посуд, циновки, дерев'яні човни, великих крилатих му­рах, квіти тощо...

Шансів упоратись з таким багатим, сильним і жорсто­ким супротивником у тескокців майже не було, однак Те- чотлатль не відступив перед погрозами Тесосомока, і в 70-х роках XIV ст. між Тескоко і Аскапоцалько спалахнула війна, в розпалі якої суперники перестали звертати увагу на слабо­сильних і майже непомітних, з їхнього погляду, острів'ян- астеків — а ті, своєю чергою, вирішили шукати надійних со­юзників і звернулися з пропозиціями про політико-динас- тичне зближення до своїх колишніх ворогів кулуаканців.

Колись, разом із Тескоко й Аскапоцалько, Кулуакан та­кож намагався стати приозерним гегемоном, але у війнах з Тесосомоком народ кулуа зазнав істотних втрат і був змуше­ний змиритися зі статусом другорядної воєнно-політичної потуги регіону. Кулуаканці не хотіли змиритися з втратою колишньої могутності, тож коли астеки запропонували їм союз, кулуаканський лідер Кошкош (Кошкоштлі) з радістю на це погодився. За попередньою домовленістю, у 1375 р. до Теночтітлана прибуло кулуаканське посольство, у складі якого перебував кулуаканський царевич Акамапіншлі ("В'язка тро­стинних стріл") з матір'ю Атотостлі. Того ж року, врахову­ючи що офіційного тлакатекухтлі в астеків не було, теноч- ки обрали Акамапічтлі своїм володарем, видавши за нього заміж аж 20 своїх царівен (по одній від кожної кальпуллі).

присвоїли собі статус продовжувачів тольтецьких цивіліза- ційних традицій, чим суттєво підвищили свій культурний статус в очах сусідів.

Наочним наслідком астецького посилення стала тривала (12-річна) війна мешиків проти Чалько, яку теночки, очо­лювані Акамапічтлі, вперше за багато років завершили досить успішно.

З часом кулуаканцям набридло грати другорядну роль у союзі, керованому Теночтітланом, тому в 1388 р. Акамапічтлі був позбавле­ний статусу кулуаканського вождя, а на його місце кулуа обрали влас­ного царевича — Ачітометля II (1388 — 1400), проте врятувати Кулу- акан від поступового занепаду це вже не могло. Останнім вождем кулуа, який ще намагався якось впливати на регіональну політику, був Науйотль (1400—1413). Після його смерті Кулуакан остаточно втра­тив статус претендента на самостійну регіональну роль і зійшов з політичної арени.

Акамапічтлі успішно правив у Теночтітлані 20 років (1375—1395), після чого владу успадкував його син Уїци- ліутль (1395—1415), який, будучи за походженням астеко- кулуаканцем (мати — з мешиків, батько — Акамапічтлі, з кулуа), в політичному й етнічному відношенні остаточно став астецьким вождем.

Уїциліутль залишив по собі добру пам'ять в астецьких хроністів: джерела засвідчують, що його "любили... як шля-

29

хетні, так і простолюдини" — і було за що. Будучи четвер­тим сином Акамапічтлі, він став тлакатекухтлі без суттєво­го опору старших братів — а це вже свідчить про неабиякий талант дипломата й політика.

слав до Аскапоцалько сватів з пропозицією одружитися з дочкою Тесосомока принцесою Аяукіуатль.

Тесосомоку така активність теночків, звичайно, була не ло впо­доби, однак союз з астеками виявився вкрай необхідним для тек- панеків в умовах виснажливої війни з тескоканцями, і лідер Аскапо­цалько погодився на шлюб. Завдяки цьому Теночтітлан був урятова­ний від можливого погрому з боку значно сильніших на той момент текпанеків.

Уже на схилку літ Уїциліутль устиг здобути ще одного союзника, і знову ж таки — через династичний шлюб. Цьо­го разу він звернувся до правителя міста Куаунауак, често­любного Осомацинтеуктлі, володіння якого славилися бага­тими посівами такого потрібного астекам бавовнику. Що­правда, Осомацинтеуктлі не одразу погодився на цей шлюб, мотивуючи свою відмову тим, що його дочка Міауашиутль занадто молода й красива для пристарілого Уїциліутля, в якого до того ж піддані живуть у злиднях. Зокрема, астець- ким послам він заявив таке: "Що це каже Уїциліутль? Що він може дати їй (тобто Міауашиутль)? Лише те, що росте у воді? 1 якщо його бачили у пов'язці на стегнах із тростини, що росте у брудній воді, він і її одягатиме в такий самий спосіб? А що він може дати їй у їжу? Чи, може, ваша міс­цевість така, що в ній є все: і їжа, і найрізноманітніші пло-

30

ди, необхідний бавовник та багатий одяг?" Але Уїциліутль не став роздмухувати конфлікт через це неприховане глузу­вання, а Осомацинтеуктлі, трохи охолонувши, мабуть, і сам злякався власної зухвалості, а тому невдовзі видав за Уіци- ліутля свою дочку.

Подальший перебіг подій підтвердив доцільність дипло­матичних зусиль Уїциліутля. Тескокці, яких після смерті Течотлатля очолив його син Іштлільшочитль (1409—1418), зазнали від текпанеків цілковитої поразки. Тескоко після 50-денної облоги був захоплений і зруйнований текпанека- ми (під час цього погрому дуже постраждав знаменитий царський архів Тескоко, рештки якого з часом потрапили до іспанців і досі є основним джерелом інформації про мезоа- мериканську історію астецької доби). Після цього армії

Тесосомока встряли у малоперспективну війну з тескоксь- кими партизанами (базувалися в густих тростинних заростях навколишніх озерних пойм та боліт), котрих, як і раніше, очолював Іштлільшочитль, а в Теночтітлані після смерті Уїциліутля наступним тлакатекухтлі став у рік "Один Трос­тина" (1415) його десятирічний син від царівни Аяукіуатль (тобто онук могутнього Тесосомока) Чімальпопока ("Дим­ний Щит", 1415—1428). Відтепер, користуючись родинною підтримкою впливового діда свого неповнолітнього прави­теля, астеки спромоглися, нарешті, прорвати водну блокаду Теночтітлану, організувавши спорудження спеціальної дам­би, що поєднала місто з берегом. Текпанеки не чинили своїм союзникам опору, і астеки вперше після 1325 р. зно­ву відчули себе доволі впевнено, оскільки здобули прямий суходільний вихід до "великої землі" з її ресурсами.

Здавалося, шо тепер у Чімальпопоки є всі шанси спокійно воло­дарювати в Теночтітлані і навіть брати участь у текпанецьких політич­них справах, скориставшись тим, шо він є онуком Тесосомока, та після смерті останнього (1426) історія знову здійснила крутий віраж, ше раз перетасувавши політичну колоду регіону. Астеки, врешті-решт, вийшли на перші ролі в регіоні. І почалося все знову в Аскапоцалько...

Після смерті Тесосомока новим вождем Аскапоцалько мав стати його старший син Таяцин, але захопливі перспек­тиви влади затьмарили очі другому синові — Маштлі, який підступно убив старшого брата і в 1426 р. став текпанецьким правителем. Хроніки характеризують Маштлу як войовни­чого, жорстокого і підступного правителя, однак його політика виявилася доволі примітивною, і саме це призвело до згубних наслідків.

Будучи фактичним узурпатором, Маштла побоювався, що в ситуацію може втрутитися Чімальпопока, котрий як прямий онук Тесосомока міг підняти проти Маштли невдо- волених із числа текпанеків і за підтримки свого астецького війська захопити владу в Аскапоцалько. Тому, не довго ду­маючи, у 1428 р. (в рік "Один Кремінь") Маштла підіслав до свого племінника убивць-смертників.

Увірвавшись до храму, вояки Маштли загнали Чімальпопоку у клітку й задушили, після чого астеиький командир, який керував охо­роною тлакатекухтлі, покінчив життя самогубством.

Щоправда, ходили чутки, шо організатором убивства Чімальпо­поки був командувач астецької гвардії, брат Уїциліутля Іцкоатль (неза-

коннонароджений син Акамапічтлі від рабині), який згодом був "об­раний" наступним володарем Теночтітлану. Проте є всі підстави вва­жати, шо цю версію навмисне висунули текпанеки Маштли, аби відвести від себе підозру в організації терористичного акту.

Наступним володарем Теночтітлану став старший син Чімальпо- поки Шіутль-Темок ("Стрімкий, немов комета"), але й він через два місяці кудись таємниче зник.

Ефективність такого методу боротьби з конкурентами Маштлі сподобалася, і наступною жертвою підісланих тек- панецьких убивць став вождь іншого астецького міста Тлал­телолько. ЕІе підлягає сумніву, що така ж доля готувалася й для інших впливових правителів сусідніх з Аскапоцалько міст, тим більше, що й раніше лідери текпанеків удавалися до послуг найманих убивць для досягнення своїх політичних цілей.

Зокрема, у 1418 р. від рук текпанецьких списоносців-смертників загинув знаменитий чічіменький володар Іштлільшочитль, але користі Тесосомоку це не принесло, бо місце загиблого зайняв його син — 15-річний Несауалькойотль, під керівництвом якого партизанський опір тескокців ше більше посилився.

Отож не дивно, що наступний тлакатекухтлі —"Об­сидіановий Змій"Іцкоатль (1428 — 1440) одразу зв'язався з тогочасним правителем Тескоко ЕІесауалькойотлем і домо­вився з ним про спільні бойові дії проти Маштли. Більше того, до їхнього союзу приєдналося місто Тлакопан (Такуба), в якому осіли ті з текпанеків, котрі не бажали миритися з владою узурпатора Маштли — тобто колишні прибічники його покійного старшого брата як легітимного текпанецько- го лідера. їх очолив ще один син Тесосомока Тотокіуацин І ("Дощ птахів", правив Тлакопаном у 1431 — 1469 рр.), який, так само як і інші тлакопанці, "симпатизував" Тескоко й Те­ночтітлану . На допомогу мешикам, відкинувши давні обра­зи, прийшли навіть астеки Тлалтелолько. Так склався по­тужний воєнно-політичний союз, який цементувала нена­висть до текпанеків Аскапоцалько з їхнім лідером Маштлою.

План антиаскапоцалькської операції приписують астецькому с\уа- коатлю Тлакаелелю — своєрідному "залізному канцлерові" теночків, котрий формально вважався другим (після Іцкоатля, якому сам Тлака- елель доводився племінником), а насправді першим за впливовістю державним лідером тогочасного Теночтітлану.

Згідно з планом, союзники атакували в 1428 р. Аскапо­цалько одночасно з трьох сторін і після дводенної битви стерли вороже місто буквально на порох, вирізавши майже всіх його мешканців.

Страхітливого Маштлу переможці захопили у царській ванні, після чого урочисто принесли його в жертву богам на руїнах розгром­леного Аскапоцалько. За іншими версіями, Маштлі поталанило втек­ти з розгромленого міста, але так чи інакше "із анналів історії він зник" (як дипломатично зазначив з цього приводу ранньоколоніаль-

32

ний іспанський хроніст X. Мендієта) .

Навіть тлакопанці (етнічні текпанеки, як і мешканці Ас­капоцалько) брали участь у кривавій різанині, що свідчить про масштаб ненависті, яку відчували до Аскапоцалько всі його сусіди. Та далі постало питання: що робити з перемо­гою? Ніхто із союзників-переможців не мав ще достатньо сил, аби одноосібно обійняти вакантне місце озерного геге­мона. І тоді ініціативу в свої руки знову взяли астеки.

За порадою свого мудрого сіуа-коатля Тлакаелеля Іцко- атль запропонував вождям Тескоко (Несауалькойотлю) і Тлакопану (Тотокіуацину) створити "Троїстий Союз" для спільного панування над Центральномексиканською доли­ною — і сусіди не встояли перед такою спокусою. Формаль­но, усі троє союзників визнавалися рівними, але ініціативу в конфедерації одразу перехопили астеки, а тому й розподіл союзницьких повноважень відбувся так, як того хотів Тла- каелель — і він знову не помилився.

Ззовні "Троїстий Союз" видавався союзом рівних. Його керівним органом стала "Вища Рада", до складу якої "за по­садою" увійшли троє уейтлатоані ("вищих ораторів, пред­ставників") союзних міст-держав, тобто верховні правителі означених міст:

• кулуа-текухтлі астеків (оскільки кулуа були нащадка­ми тольтеків, а астеки претендували на право бути їхніми спадкоємцями, адже з кулуа походила мати ве­ликого вождя Акамапічтлі);

• чічімека-текухтлі Тескоко (оскільки мешканці Тескоко були прямими етнополітичними нащадками чічімеків);

• текпанека-текухтлі Тлакопану (оскільки городяни Тлакопана були відгалуженням текпанецького етносу).

Щоправда, місцем засідань "Вищої Ради" став Теночтіт- лан, але й це мало своє пояснення: тескокці тривалий час партизанили і своє місто змушені були покинути, а отже те­пер його лише відбудовували. Що ж до Тлакопана, то його роль у боях з текпанеками викликала небезпідставну підоз­ру у зраді, до того ж за своїми розмірами і військовим по­тенціалом Тлакопан значно поступався Теночтітлану. Навіть воєнну здобич після погрому Аскапоцалько союзники-пере- можці поділили за принципом: Теночтітлану і Тескоко — по дві частини, а Тлакопану — одну.

Мирно й, формально, справедливо розподілили уейтла- тоані обов'язки між собою, але й тут не обійшлося без хитрощів:

• Несауалькойтль, владика Тескоко, узяв на себе відпо­відальність за здійснення законодавчої діяльності та громадські установи;

• Тотокіуацин із Тлакопану мав відповідати за розвиток ремесел і мистецтва;

• астецький Іцкоатль "скромно" залишив за собою зовнішню політику, керівництво об'єднаним союзним військом та урегулювання спірних питань між членами конфедерації (тобто роль третейського судді).

У такий спосіб астеки одразу закріпили за собою контроль над усіма вирішальними важелями влади в конфедерації, а в подальшому Тлакопан поступово взагалі відтиснули на дру­гий план, єдиним політичним гегемоном у союзі став Тено- чтітлан, а Тескоко завдяки продуманій культурно-просвіт­ницькій політиці його лідерів (насамперед, знаменитого Несауалькойотля, 1418—1472) перетворився поступово на "культурну столицю" цього строкатого етнополітичного ут­ворення, місто муз, гетер, філософів, митців і правознавців.

Відтепер астеки почувалися господарями ситуації в регіоні озера Тескоко, однак пам'ять про принизливі поневіряння попередніх деся­тиліть дешо затьмарювала образ величних переможців, тому в 1428 р. Іцкоатль (знову за порадою всюдисущого Тлакаелеля) вчинив перший (однак далеко не останній в долі амеріндології) злочин проти правдивої історії Доколумбової Месоамерики: він наказав зібрати і спалити усі давні рукописи (як астецькі, так і трофейні), пояснивши цей акт вандалізму так, як завжди пояснювали подібні вчинки їхні ініціатори. Над багаттям, складеним із безцінних рукописів, астецький вождь навіть не приховував свого бажання здобути тотальний конт­роль над умами, а тому висловився доволі цинічно: "Не варто, щоб усі

люди знали [писемні знаки]-малюнки (тобто такий варіант опису мину­лого. — В. Р.). Поневолені [народи] зіпсуються, і все на землі стане неправильним, бо в них [старих рукописах] міститься багато неправ-

33

ди, і в них багатьох [незаслужено] вшановують як богів" . Замість давніх текстів за наказом того ж Іцкоатля були записані нові офіційні хроніки, котрі частково дійшли до нас. Зрозуміло, шо вони відбива­ють минуле Доколумбової Мезоамерики у сприятливому для астеків світлі, шо далеко не завжди відповідало істині. Щоправда, більшість астецьких рукописів (писаних на папері або пергаменті) спалив за часів конкісти перший єпископ Мехіко, відомий гуманіст і послідовник 34

Еразма Роттердамського Хуан де Сумаррага . На щастя, далеко не все, шо можна було винищити, потрапило до рук європейців. Зокре­ма збереглася знаменита астецька "Стрічка мандрів" ("Кодекс Сігуен- са", або "Кодекс Ботуріні"), кілька тескоканських за походженням ру­кописів ("Кодекс Тлоцин" і "Кодекс Кінацин"). Решта астецьких ко­дексів, що збереглися до наших днів, була записана вже після конкісти, проте всі вони грунтувалися на загублених класичних руко­писах мешиків, а деякі навіть писалися автентичним астецьким пись­мом, що мало піктографічний характер. До них можна віднести "Ан­нали із Куаутітлана", "Літопис із Тлалтелолько", "Аннали Пуебло і Тлашкали", "Аннали із Текамачалько", "Літопис із Сан-Грегоріо Ака­пулько", "Фрагменти історії давніх мексиканців", "Кодекс Обен", "Історію Тольтека-Чічімека, або літопис із Куаутінчана", "Кодекс Тел- леріано-Ременсіс" та ін.