<<
>>

Троїста конфедерація" напере­додні конкісти.

Правління кривавого Ауїсотля завершилося трагічно. У 1502 р. після небачених злив вода переповнила мережу іригаційно-захисних гребель у районі Теночтітлана, раптово прорвала одну з дамб, і столичне місто було затоп­лене.

Під час цієї повені Ауїсотль загадково загинув. За од­ною версією, рятуючись від води, він втратив орієнтування і на бігу сильно вдарився об одвірок якоїсь споруди, знепри­томнів і помер (чи потонув). За іншою — на нього випадко­во упав камінь із прорваної під час ремонту дамби й забив на смерть. Ходили навіть романтичні чутки, що це була помста тлакатекухтлі з боку безнадійно закоханої в нього вродливої красуні-простолюдинки. Інші стверджували, що смерть Ауїсотля — наслідок чергового двірцевого заколоту і, можливо, навіть отруєння: перед смертю Ауїсотль почав дуже швидко худнути. В усякому разі, іспанці, які й опри­люднили всі означені версії, не виявили бажання докопати­ся до суті справи по свіжих слідах. Після загадкової смерті Ауїсотля на астецький престол зійшов племінник правителя, войовничий, але надто забобонний Мотекусома II (1502— 1520), прозваний сучасниками Шокойоцином ("Молодшим", у значенні "гіршим, незграбним"). Самому Ауїсотлю влаш­тували пишні похорони, кинувши у багаття, в якому горіло його тіло, 200 жертовно-свіжих людських сердець.

Не менш драматичним було політичне життя головного союзника Теночтітлана — знаменитого Тескоко (25—30 тис. мешканців). За часів утворення "Троїстої конфедерації" Тескоко управляв Несауалькойотль, який у 16-річному віці очолив після смерті свого батька — Іштлільшочитля (1418) — партизанську визвольну війну тескокців проти Аскапоцаль­ко Маштли і правив у рідному місті аж до 1472 р. Щоправ­да, методи його керівництва відчутно різнилися від астець­ких, завдяки чому Тескоко фактично став культурною сто­лицею "Троїстого союзу".

Важко назвати сферу суспільного життя, в якій цей знаменитий "Голодний койот" (так перекладається ім'я Несауалькойотль) не прос­лавив би себе.

Він був активним державним діячем, хоробрим воїном, удатливим полководцем, умілим дипломатом, розумним законодавцем (оприлюднив 80 науатіллі ("проголошених наказів", законів")), тала­новитим інженером-будівельником (зокрема, саме за його проектом була збудована 15-кілометрова гребля, шо захищала Теночтітлан з околицями від можливих руйнівних повеней, а також складна систе-

ма акведуків, які забезпечували столичний регіон чистою джерельною водою із навколишніх гір), видатним релігійним поетом-філософом, якшо такий термін узагалі можна застосувати до реалій Доколумбової Америки (збереглися 36 його творів). Саме зусиллями Несауалькойот- ля у Тескоко були зліквідовані криваві культи, пов'язані з людськими жертвопринесеннями, й було запроваджено менш кровожерливий культ божества-універсума Іпадьнемоані ("Неназваний бог — Творець усього сушого").

Утім, наступний тескокський правитель Несауальпіллі (1472 — 1515) традицію масових людських жертвопринесень відновив, узявши активну участь у грандіозній різанині полонених, яку влаштував у 1487 р. астецький володар Ауїсотль на честь зведення нового храму бога Тлалока.

Суттєвим був внесок володарів Тескоко у розвиток класичної ас­тецької словесності. Перший крок у цьому напрямі зробив знамени­тий правитель Тескоко на ім'я Течотлатль (1357 — 1409), котрий після шлюбу з дочкою кулуаканського правителя приділив особливу увагу становленню літературної традиції мовою науатль, закріпивши тим самим за кулуакано-тескокським діалектом статус літературної "ас­тецької" мови, в рамках якої творили надалі практично всі відомі нам астекомовні поети. Ну а довів до абсолюту статус Тескоко як літера­турно-філологічної "столиці""Троїстої конфедерації" уже згаданий Несауалькойотль, котрий не лише сам зажив слави як поет, а й спромігся організувати періодичні поетичні змагання, переможці яких отримували справжні літературні премії від держави у вигляді іменних часток-шш з відповідним посадовим утриманням.

Більша частина знаменитого архіву ("бібліотеки") Несауалькойот- ля потрапила за часів конкісти до іспанців, які спалили його за нака­зом уже згаданого католицького свяшеника-гуманіста (шанувальника Еразма Роттердамського) Хуана де Сумарраги.

Та це зовсім не означає, що політичне життя Тескоко проходило без драматичних (а то й трагічних) подій. Щоб переконатися в цьому, варто відкрити ту ж "Історію чічімеків" Іштлільшочитля Молодшого, в якій він (будучи вихідцем із родини правителів Тескоко, а отже добре поінформованим про всі таємниці тескокського двору) до­сить докладно описав жорстокі реалії того, що відбувалося за блискучим фасадом "культурної столиці" тогочасної Ме­зоамерики. І хоча двірцеві інтриги мали в Тескоко переваж­но особистісний, а не політичний характер, від цього вони не ставали менш кривавими.

Зокрема, згаданий "гуманіст" Несауалькойотль умудрився на схилку років стратити власного сина лише за те, шо той посмів зазіхнути на одну з наложниць славетного політика-мецената. Після цього знаменитий володар остаточно зневірився у радостях життя,

написав кілька віршів про те, шо "у світ я прийшов, шоб ридати, су- „57 .

муючи , і помер з важким серцем, призначивши спадкоємцем свого наймолодшого, восьмирічного сина Несауальпіллі. Звичайно, справа завершилася інтригами і кривавою династичною різаниною. Непов­нолітній Несауальпіллі лишився при владі тільки завдяки втручанню астецького лідера Ашаякатля.

Сумну традицію родинних кривавих "розбірок" продовжив нас­тупний тескокський лідер Несауальпіллі ("Син Несауалькойотля", 1472 — 1515) після того, як сам став повнолітнім та одружився. Хроністи, зокрема Торквемада, його всіляко розхвалювали: "Виказу­ючи велику мудрість і сталість волі, він до всього ставився однаково незворушно, у несприятливих справах демонстрував непохитність ду­ху, а в сприятливих та успішних не виказував особливих ознак радості й задоволення". Те ж саме стверджував і Б.

де Саагун: "Казали, шо він мас бога у своєму серні, шо він обізнаний в божественних спра­вах" . Однак у сімейних справах Несауальпіллі такої непохитності не виказував. Будучи людиною темпераментною, він швидко охолов до своєї законної дружини Чальчіуненецин (племінниці тлакатекухтлі Тісока) і захопився якоюсь купецькою дочкою, ім'я котрої для нас за­лишилося невідомим. У своїй хроніці "Історія чічімеків" Іштлільшо- читль делікатно назвав її "Пані із Толлана". Та Несауальпіллі дешо переоцінив свої можливості. Покинута чоловіком, його вінценосна дружина пустилася на всі заставки, і, міняючи коханців, почала демо­нстративно встановлювати у своїй опочивальні статую кожного, хто обдарував її своєю увагою (самих горе-коханців, за її наказом, убива­ли одразу після ночі розваг). Тим більше, шо палац тескоканського владики був достатньо великим (300 кімнат), щоб не дуже афішувати скандальну ситуацію перед простолюдом. В результаті Чальчіунене­цин народила 11 дітей, але чи всі вони були від її законного вінценос­ного чоловіка — можна лише здогадуватись.

Проте навіть коли спальня дружини була щільно заставлена озна­ченими статуями, бідолаха Несауальпіллі не звернув на це уваги, аж доки з подивом не з'ясував, шо його "Пані з Толлана" завела роман з його старшим сином Уешоцинкацином. Царевича невдовзі показово стратили. Тоді ж Несауальпіллі застав свою дружину в обіймах одра­зу трьох коханців, шо остаточно вивело тескокського лідера із рівно­ваги. Річ у тім, шо Чальчіуненецин була астецькою царівною (дочкою Ашаякатля), однак навіть загроза погіршення стосунків між союзника­ми не зупинила Несауальпіллі: 1498 р. Чальчіуненецин разом з її трьома останніми коханцями задушили, а їхні тіла спалили разом із двома тисячами інших злочинців (цих спалили живцем).

Та й ритуал поховання самого Несауальпіллі багато про шо свідчив: на багатті разом з його тілом спалили живцем 12 рабів і ра­бинь, після чого золоту, інкрустовану самоцвітами урну з прахом вла- лики-просвітника розмістили не де-небудь, а в храмі бога війни (!).

Саме за таких обставин на престол Астекії зійшов забо­бонний Мотекусома II Шокойоцин (1502 — 1520).

За даними деяких джерел, основним претендентом на владу після смерті Ауїсотля вважався його старший син Макуїльмаліналшин (одружений на дочці тескоканського лідера Несауальпіллі), однак жерці висловилися проти його кандидатури. Вони вважали Макуїль- малінальцина занадто жорстоким і самовпевненим, тому рекоменду­вали передати престол Мотекусомі, котрого готували раніше на поса­ду верховного жерця Астекії. Так воно й сталося, а елементом комп­ромісу для невдоволених стало призначення Макуїльмалінальцина сіуа-коатлем імперії.

Завдання, що постали перед Мотекусомою як астецьким правителем, були, на перший погляд, не такими вже й складними: тримати в покорі завойовані народи, довести до переможного фіналу війну з явно слабкішими у воєнному відношенні тлашкаланцями, зберегти (а за можливості — розширити) політичне домінування Теночтітлана в межах "Троїстої конфедерації". Та, як на зло, вже саме сходження на престол Мотекусоми II супроводжувалося тривожними прикметами. 1503 р. розпочався великими зливами, внаслі­док чого повінь затопила весь Теночтітлан. Протягом 1505 — 1507 рр. Мексиканську долину знову вразив неврожай, що призвело до голоду в Теночтітлані. Уникнути великих жертв владі вдалося тільки завдяки масовим роздачам продуктів із державних стратегічних запасів. 1509 року небо над "імпе­рією орла, який несе у своїх пазурах оцелота" (офіційний 59

герб Мотекусоми II) , прокреслила яскрава "тризіркова" комета (відома нині як "комета Бернарда"), що, з погляду астеків, вважалося дуже неприємним сигналом, а в 1510 р. стався небачений раніше жахливий шторм на озері Тескоко. У 1512 р. країну вразили одразу три великих руйнівних зем­летруси. Сталося також кілька несподіваних вивержень вул­канів, а в 1514 р. до всіх цих катаклізмів додалися раптові повені, несподіване похолодання та ще один неврожай, що спричинив масовий голод навіть у самому Теночтітлані.

Справжній шок викликала несподівана пожежа в централь­ному храмі астецької столиці — храмі бога Уїцилопочтлі. Усе це далеко не повний перелік неприємних для новоспе- ченого тлакатекухтлі прикмет, що супроводжували його володарювання. "Люди були неприємно вражені й наля­кані", і навіть масові людські жертвопринесення мало кого в Теночтітлані заспокоїли.

Щоб "умилостивити богів", а також угамувати пристрасті серед підданих, Мотекусома здійснив показове паломництво до святинь Теотіуакана.

Утім, тримати у покорі поневолені народи астекам уда­валося без особливих труднощів: спроби опору якщо й ви­никали, швидко та ефективно придушувалися розкиданими по всіх васальних територіях гарнізонами окупаційних військ (зокрема, за вияв непокори зазнали покарань міста Януїтлан, Сосолан, Тототепек, Кецальтепек, Асіотла, Тла- шиако та ін). Зате при вирішенні двох інших проблем Мотекусома змушений був зробити вибір, котрий означав не що інше, як зраду своєї країни. Цим кроком він суттєво послабив внутрішню міць конфедерації напередодні агресії конкістадорів.

Річ у тім, що на початку XVI ст. астеків почало турбува­ти поступове посилення авторитету Тескоко. Під його конт­ролем перебувало 14 навколишніх міст, управителі яких призначалися особисто тескоканським володарем. Із Тлако- паном теночки вже давно особливо не рахувалися, але Тес­коко, ставши культурною столицею Астекії, залишався вод­ночас впливовою воєнно-політичною потугою регіону, і саме це стало для нього своєрідним вироком. У конфлікті з Тлашкалою астеки були абсолютно впевнені у своїй пере­мозі, а тому Мотекусома вирішив тимчасово пожертвувати воєнними успіхами заради послаблення занадто сильного союзника. Під час походу 1516 р. він зрадив загін теско- канців, залишивши їх напризволяще перед переважаючими силами тлашкаланців.

План спрацював. І хоча в кровопролитних боях армія Тлашкали також зазнала відчутних втрат (загинуло восьмеро тлашкаланських вождів), тескокці у битві поблизу Атлішко зазнали поразки (в бою загинуло 2800 тескокських вояків). Того ж року Мотекусома зумів, силоміць відтиснувши від влади законного тескоканського володаря Іштлільшочитля П Молодшого (майбутнього автора "Історії чічімеків"), ут­вердити при владі у Тескоко власного племінника Какама- цина (1516—1519), який вважався незаконним сином Неса- уальпіллі від його коханки (рідної сестри Мотекусоми) і тому не мав ніяких прав на тескокський престол.

Формально проблема полягала в тому, шо Несауальпіллі залишив по собі 60 синів та 57 дочок, але не залишив заповіту. Скориставши-

ся династичною чехардою, мешики втрутилися у внутрішні справи ос­лабленого поразками союзника. Безперечно, у тактичному плані вони виграли (стали повновладними лідерами 'Троїстого союзу"), однак у стратегічному — програли, тим більше, шо сам Какамацин встиг дуже швидко "в самому Тескоко... нажити чимало ворогів своєю пихатістю й жадібністю" . Тескокіді не змирилися з цією ситуацією і розпочали проти колишніх союзників партизанську війну. Базою їхнього опору стало розташоване трохи далі на північ містечко Отомпан. Астецька армія, відправлена на придушення цього руху, зазнала поразки (астецького полководця тескокці Іштлільшочитля взяли в полон і спа­лили живцем), а коли через три роки під стіни Теночтітлана прийшов Ернан Кортес зі своїми аркебузниками й кіннотниками — саме тлаш­каланці й тескокці допомогли іспанцям узяти штурмом місто й дони- шити астецьку державність.

"Троїста конфедерація" дедалі менше нагадувала союз рівноправних партнерів: конфедеративний Анауак("Земля науа", друга назва — Семанауак —"Вся земля науа") дедалі явніше перетворювався на Астецьку імперію Мешикатлалі ("Земля мешиків"), як почали чванливо іменувати свою державу астецькі хроністи.

Не менш підступним політиканом проявив себе Мотекусома й у своїй власній країні. Добре пам'ятаючи, хто разом із ним претендував на владу, Мотекусома спочатку приніс у жертву ненаситним астець­ким богам самого Макуїлмалінальцина (мовляв, шоб припинити та­кою пишною жертвою природні катаклізми), а потім поступово зро­бив те ж саме з 2800 іншими впливовими астецькими текухтлі, тим самим істотно скоротивши та послабивши можливу опозицію. Зни­щені були поголовно також усі вчителі, лікарі й вихователі, шо навча­ли майбутнього тлакатекухтлі з дитинства, аби не розповідали зайво­го про людські якості владики. "Цими жорстокостями вселив він в

„61

усіх жах

З метою зміцнення централізації влади в Астекії запро­вадили інститут заручників, роль яких виконували діти ва­сальних правителів, котрі мали "вчитися правилам правиль­ної поведінки" лише в школах Теночтітлана. Офіційне утве­рдження на престолі мав пройти і кожен наступний прави­тель кожної із залежних від астеків територій.

На це ж спрямовувалися новації у релігійній сфері. Зок­рема, на вершині головного храму імперії — піраміди Уїцилопочтлі — почалося, за словами хроніста Дієго Дура­на, спорудження нового святилища Коатеокаллі —"Храму всіх богів", "присвяченого тим ідолам, яким поклоняються на цій землі". У ньому "боги всіх поселень і провінцій були

там зібрані в одній залі" — тобто встановлені скульптурні зображення усіх богів, що їх вшановували завойовані "Троїстою конфедерацією" народи, аби усі вони сприймали Теночтітлан як спільну столицю усіх своїх богів, а отже як спільний політичний центр не далекої імперсько-оку­паційної, а власної, рідної влади. Астеки дедалі активніше пропагували серед підданих ідею вшанування єдиного універсуму — бога-творця Іпальнемоа (Іпальнемоані —"Той, завдяки кому все живе"), культ якого також мав працювати на уніфікацію етнополітичної та ідейно-релігійної структури регіону з прицілом на стандартизацію в дусі класичної "світової імперії".

Із числа аристократичних молодиків провінційного по­ходження, "людей відомих вірністю й хоробрістю" , Моте­кусома створив власну привілейовану гвардію ("корпус стрі­ли", 600 вояків, кожному з яких виділялося "за штатом" ТрОЄ_ЧеТВЄро озброєних слуг) — своєрідний полк особистих охоронців з функціями таємної поліції та служби внутріш­ньої безпеки, який мав посилювати централізаторський век­тор державної політики.

А для того, щоб гвардійці могли не турбуватися про власне майбутнє, Мотекусома II наказав створити в містеч­ку Кулуакан своєрідний пансіонат-госпіталь для вояків- інвалідів, що втратили здоров'я у боях за славу й велич Мешикатлалі. Там потерпілі герої мали спокійно доживати віку на повному державному утриманні.

На початку XVI ст. астецька імперія досягла апогею своєї могутності. її кордони охоплювали майже всю Центральну Мексику (200 тис. км ). У межах Семанауаку налічувалося близько 500 міст і великих поселень, кількість підданих ся­гала, за різними оцінками, 11 — 14 млн чи навіть 25—30 млн осіб, з них майже 25 % були жителями урбанізованих насе­лених пунктів. Астецькі почтеки (купці-розвідники) вже з'являлися серед майя-тольтецьких держав Юкатану, що свідчило про можливий напрям подальших завоювань "троїстих" армій. До того ж тлашкаланці з тарасками явно поступалися теночкам військовим потенціалом і стримували тиск мешиків "лише з величезним напруженням, користую­чись жахливою ненавистю сусідніх племен, підкорених Мексикою та пограбованих нею" , а тому здавалося, що їх поневолення астеками є лише питанням часу.

Наочним провісником того, шо поразка Тлашкали вже не за гора­ми, стала гучна перемога астецької армії над тлашкаланським військом у битві, шо відбулася в 1517 р. в місцевості Аяйокан. Однак природний катаклізм завадив астекам сповна скористатися плодами Аяйоканської перемоги. Того ж таки 1517 р. Теночтітлан пережив найбільшу за всю свою історію руйнівну й психологічно шокову повінь, і всі ресурси імперії було кинуто на боротьбу з наслідками стихійного лиха. Свою злість і досаду астеки зігнали на полонених тлашкаланцях, яких принесли в жертву богині Тонаиин (Тосі) з нечу- ваною жорстокістю: бранців палили в жаровнях, а потім присмаже­них, але ше живих, розстрілювали з луків і вже наостанок виривали у напівживих нешасних бранців серця.

За таких обставин у Теночтітлан дійшла в 1519 р. звістка про те, що із океану, з якого сходить сонце, до берегів імпе­рії причалили загадкові кораблі з дивними блідошкірими бороданями...

<< | >>
Источник: Рубель В.А.. Історія цивілізацій доколумбової америки. Навчальний посібник.

Еще по теме Троїста конфедерація" напере­додні конкісти.:

  1. Подорожі Америго Веспуччі: "від­криття" Нового Світу — Америки.
  2. ОБРАЗ ЧЕЛОВЕКА В "МЕТАМОРФОЗАХ" ОВИДИЯ (КЕИКС И ГАЛКИОНА)
  3. КРИТИКА ДРЕВНЕИОНИЙСКИХ ПРЕДСТАВЛЕНИЙ О СЕВЕРНЫХ СТРАНАХ И "СКИФСКИЙ РАССКАЗ" ГЕРОДОТА
  4. 32. Международные отношения и внешняя политика СССР в 1946-1984 гг. "Холодная война"
  5. СЕВЕР В "ЗЕМЛЕОПИСАНИИ" ГЕКАТЕЯ МИЛЕТСКОГО
  6. Географія та природно-кліматичні умови "країни майя".
  7. 29. XX съезд КПСС. Начало дестанилизации (Н.С.Хрущев). "Политическая оттепель" и ее противоречия
  8. ВОЕННАЯ И ТОРГОВАЯ ЭКСПАНСИЯ НА ВОСТОК В ЭПОХУ ИМПЕРИИ И "ГЕОГРАФИЯ" ПТОЛЕМЕЯ
  9. Тавантінсую після завершення "ве­ликих завоювань".
  10. "ВОЗВРАЩЕНИЕ ЭРОТА": ΔΗΥΤ2 - КЛЮЧЕВОЙ ТЕРМИН ДРЕВНЕГРЕЧЕСКОЙ МЕЛИКИ
  11. 7. "Смутное время": основные события и результаты. Политика первых Романовых и духовный раскол XVII в.