Знищення цивілізації посткласич­них майя.

Астецькі скарби не змогли задовольнити жагу європейських колонізаторів до золота. Тож після Астекії увага конкістадорів цілком природно зосередилася на сусідах колишньої імперії "Троїстого Союзу".

Серед майямовних народів першими жертвами конкістадорів ста­ли кіче й какчікелі, землі яких були одним із периферійних центрів ак­тивного майяського державотворення. їхні вождівства розмішувалися в межах сучасної Гватемали. Враховуючи важкодоступність навко­лишньої сельви, вони почували себе захищеними, тому зовнішніх навал не чекали й постійно воювали між собою. Перемогли у цих війнах кіче, очолювані ’’великими правителями Сонця” (мах-кін) з ро­ду Кавек. Що ж до какчікелів (їхні вожді мали титул ах-посоиидь (ах- поіиахіль)), а також їхніх сусідів ’’людей Рабіналя” і ’’людей Сакулеу”, то після кічеського завоювання, за свідченнями кічеського епосу ”По- поль-Вух”, ’’вони, ці народи, стали рабами, вони були поранені спи­сами, і вони були вбиті стрілами, прив’язані до дерев, не було для них

29

уже більше слави; вони не мали більше моці” .

Ситуацією, шо склалася в регіоні, скористалися іспанські конкістадори, яких привів сюди, за наказом Ернана Кортеса у 1524 р. Педро де Альварадо, — той самий, шо організував свого часу криваву різанину астецької знаті в центральному храмі Теночтітлану. Загін конкістадорів був відносно невеликим — 300 іспанців та кілька сотень їхніх союзників-тлашкаланців. Проте чвари між індіанцями й тут зіграли колонізаторам на руку. Спочатку какчікелі підтримали іспанців і разом з ними розгромили у битві поблизу Пачахе (Кецальтенанго) 10-тисячне військо ’’індіанців, озбро-

..30

єних луками и стрілами, прашами, списами та іншою зброєю , ос­таннього суверенного кічеського мах-кін Ошибкеха (? —1524).

У 15 28 р. опір какчікелів було остаточно придушено шаленими репресіями, а на їхніх землях запанували колонізатори. ’’Відтак Тонатіух (“Сонечко” — так індіанці прозвали П. де Альварадо за світле волос-

31 ся) наказав їм [індіанським вождям] заплатити 1200 золотих песо” , відвівши на збирання викупу п’ять діб, а коли золота не отримав — почав страчувати колишніх владик усіх підряд. За іронією долі, саме в Ішимче іспанці повісили у 1540 р. останніх кічеського (Тепепуль) та какчікельського (Белехе-Кат) вождів, своєрідно “примиривши” в та­кий спосіб на спільній шибениці цих у минулому запеклих ворогів. На місці дощенту зруйнованої какчікельської столиці П. де Альварадо заснував першу столицю генерал-капітанства Гватемала, котру на

32

честь Святого Якова (покровителя конкістадорів) назвав Сантьяго- де-Гватемала (сучасне гватемальське місто Антигуа). Не стало і Кумар- кааха (інша назва — Утатлан), який згідно з наказом гватемальського єпископа Маррокіна перейменували на Санта-Крус-дель-Кіче.

Завдяки знищенню та пограбунку імперії астеків до рук іспанської корони та сотень європейських авантюристів потрапили небачені для тогочасної Європи багатства. Утім, за іронією долі суттєва частина їх дісталася не іспанському

королю Карлу І (він же імператор "Священної Римської імперії германської нації"Карл V (1516—1556)), а Франції, точніше французьким піратам, які захопили корабель зі скарбами Теночтітлана в Атлантиці й передали здобич своєму королю Франциску І (1515—1547). Отож, коли у 1526 р. довірена особа Е. Кортеса в Іспанії — дрібний іспан­ський дворянин із Саламанки — Франсиско де Монтехо — подав на розгляд іспанському монархові петицію з планом захоплення й пограбування майяського Юкатану, він дістав цілковиту підтримку влади.

Умови, висунуті короною, влаштовували Монтехо. "Він домовив­ся укласти шлюб з однією севільською сеньйорою, багатою вдовою, завдяки цьому зумів набрати 500 людей, завантажив їх на три кораблі" і, взявши кредит та заклавши усе своє майно (у тому числі й маєток своєї дружини доньї Беатрис де Монтехо), накупив зброї і в 15 27 р. вирушив на завоювання Юкатану.

"Прийшли іноземці з рудими бородами, діти сонця. Бородаті лю­ди прибули зі сходу, коли прийшли сюди, до цієї землі. Чужоземці, білі люди, руді люди... Вони закутані у плащі, з ними мотузки, щоб 35

вішати владик. О, люди іца! Ваші боги вже не мають сили" , — так описували початок іспанського завоювання майяські хроністи.

Іспанці Монтехо прибули на Юкатан у вересні 1527 р. Однак район, де вони висадилися на берег (західне узбереж­жя півострова, у районі міста-держави Шельха) був дуже за­болочений, з поганою водою, ордами комах та кам'янистим грунтом, тому конфліктувати з місцевим населенням кон­кістадори не наважилися. Кілька місяців загін Ф. де Монте­хо просувався через сельву, втрачаючи людей від хвороб і жахливого клімату й харчуючись тим, що давали їм налякані незвичним виглядом прибульців майяські владики. Врешті- решт войовничим майя набридли непрошені гості, і, за да­ними іспанського літописця Карденаса Валенсії, поблизу

міста Аке "іспанці були атаковані незліченними юрбами індіанців, озброєних луками й стрілами, списами з опалени­ми на вогні кінцями, піками з гострими наконечниками з кременю, булавами, свистульками і трубами, виготовленими із панцирів великих черепах, як це було в них заведено за часів поганства. Всі вони були розмальовані, а їхні вуха й носи продірявлені для носіння прикрас із кольорових камін­ців, так що кожен туземець являв собою диявольську й страховидну фігуру.

_г „36 півтора дні, перш ніж індіанці втекли з поля бою

Перемога була вражаючою, однак під час юкатанських поневірянь Монтехо уже втратив половину своїх людей, то­му попри постійне поповнення людьми авантюрного скла­ду, яких чимало прибувало в Новий Світ із тогочасної Євро­пи, "аделантадо острова Юкатан"так і не зумів налагодити в завойованих землях стабільного колоніального управління. Грабувати ж у майя можна було лише одяг і їжу: жаданого золота й срібла у розореній внутрішньою кризою країні посткласичних майя виявилося дуже мало. Тому в 1535 р., знищивши кільканадцять майяських міст і довівши господа­рство країни до цілковитого краху, конкістадори покинули негостинний Юкатан. Тепер уже самі майя, згадавши про старі образи, за ситуації, що склалася (посуха, післявоєнна розруха, голодомор), почали знову воювати між собою, на­магаючись пограбунком сусіда вижити в умовах кризи. Особ­ливо уславилися в цих сутичках вічні суперники — Кокоми з Сотути і Тутуль-Шиви із Мані , про ворожнечу яких після 1535 р. зібрав цінні свідчення згадуваний монах-літописець Дієго де Ланда. "Шиви, сеньйори Мані, вирішили влашту­вати пишне жертвопринесення ідолам, привівши декількох рабів і рабинь, щоб вкинути їх у колодязь Чічен-Іци. Оскільки треба було [для цього] пройти через поселення сеньйорів Кокомів, їхніх смертельних ворогів, вони послали просити в них дозволу пройти їхньою землею, вважаючи, що за таких часів ті не поновлятимуть стару ворожнечу. Ко­коми їх обдурили доброю відповіддю. Вони їх розмістили усіх у великому будинку й підпалили, вбиваючи тих, хто ря­тувався. Через це почалися великі війни" , що тривали на півострові від 1536 р. аж до другої навали конкістадорів.

Сил та енергії для організації нового походу на майя у 67-річного Франсиско де Монтехо вже не лишилося, тому свою справу він передав рідному синові та племінникові (обох звали також Франсиско Монтехо), і вони цілком "ви­правдали" таку високу довіру.

Майя черговому візиту чужоземців, звичайно, зовсім не зраділи, добре розуміючи, з ким мають справу: "Вони [кон­кістадори] — зло світу, вони крутять шиями, вони озирають­ся, вони плюють на владик країн, о отці! Ось вони йдуть;

39

немає правди в їхніх словах, вони чужоземці" . Однак успіху конкістадорів посприяли навала сарани, що спустошила весь Юкатан, викликавши "такий великий голод, що вони [майя] почали їсти кору дерев" і масово "падали мертвими на до­рогах , та вже згадане вище загострення міжусобних кон­фліктів. Оскільки правитель Сотути — Начі Коком — вис­тупив як рішучий ворог іспанців, останніх одразу ж підтри­мав владика Мані — Тутуль-Шив — і це вирішило наслідок війни. В ході генеральної битви, що відбулася поблизу Ме- ріди у червні 1542 р., 60-тисячне військо Кокомів було роз­громлене, після чого організований опір майя став надалі неможливим.

V 1543 р. капітулював і прийняв християнство Начі Коком (став­ши відтоді дон Хуаном Кокомом), були окуповані Екаб і Косумель, здався "на милість іспанців" правитель міста-держави Тішхоцук — Нахум з роду Кочвах.

Упродовж чотирьох років іспанці намагалися придушити партизанський рух, що розгорнувся у країні. Конкістадори діяли з нечуваною жорстокістю, спалюючи непокірних жив­цем, "відрубуючи носи, кисті, руки й ноги, груди в жінок..." . Вони застосовували проти індіанців спеціально навчених убивати собак-людожерів тощо. Лише в 1546 р. опір юка- танських майя був остаточно зламаний:"Іспанці умиротвори­ли всіх [майя] і привели до підданства Його Величності [ко- 42

ролю Іспанії]" .

Останнім осередком незалежного політичного буття посткласич­них майя залишалося місто-держава Таясаль, розташоване у важко- доступних заболочених землях у районі озера Петен-Іца, де правила династія Канек з племені іца. "Царство Канек" було доволі потужною илою, кількість мешканців його столиці (власне місто Таясаль) сягала 40 тис.

те навіть не воєнна міць тривалий час рятувала Канеків віл колоніаль­ної активності іспанців. Терени ці були бідні, золота у місцевих індіанців не було, клімат — несприятливий для виживання ’’білих лю­дей”. Отож, тривалий час лише католицькі місіонери ’’турбували” місцевих індіанців своїми проповідями, за що нерідко платили життям на майяських язичницьких жертовниках. У 162 2 р. покарати ’’клятих язичників” визвався Франсиско де Міронес, але організований ним похід конкістадорів завершився невдало. У лютому 16 24 р., коли загін Ф. де Міронеса, нарешті, пробився крізь джунглі до озера Пе- тен-Іиа, його знесилених вояків раптово атакували індіанці-іца й пере­били конкістадорів усіх до останнього. Тільки в 1697 р. конкіста ’’до­котилася” до цих богом забутих місць. Військо останніх непокірних майя розсіяли гарматними пострілами, а 14 березня 1697 р. іспанці увійшли до Таясаля, який указом місцевого іспанського губернатора дон Мартіна де Урсуа-і-Арісменді одразу ж проголосили власністю іспанської корони, давши йому нову пишну назву — Нуестра Сеньйо­ра де лос Ремедіос і Сан-Пабло де Іца. Усі 12 таясальських храмів бу­ли зруйновані (з їхніх уламків спорудили католицький собор), а всі знайдені в Таясалі майяські рукописи іспанці прилюдно спалили.

Останній правитель майя-іца з роду Канек та його найближчий соратник верховний жрець Кінканек потрапили в полон до іспанців і зберегли собі життя прийняттям християнства. Від свого католицько­го ’’хрестителя” вони дістали нові імена — дон Хосе Пабло Канек і дон Франсиско Ніколас Канек відповідно.

Суверенна цивілізація майя припинила своє існування.