II. Великі держави старовинного Сходу.
Річні рівнини В той час, як європейці серед суворої природи на Сході, жили бідно й ледве підносилися над звичаями дикунів, два народи, в північно-східній Африці і в західній Азії, египтяне й вавілоняне, досягли великого багатства, вміння працювати і вчености.
Природа в цих країнах зовсім инша, нійс у Європі. Тут нема густих лісів, через які так важко було пробиватися європейцям. Цілий рік тепло, літом доходить до надзвичайної спеки, зімою не буває холодніше, ніж у нас у квітні й травні; цю зіму живуть у дгипті перелітні птахи, що на весну вертаються до нас. Людині не треба думати про важкий одяг, щоб захиститися від холоду, не треба заготовляти опалу, щоб нагрівати хату. Вона вільна від багатьох турбот і забезпечена від тяжких випадків, які так утрудняли життя давньому європейцю. Людина швидче може добути їжу. Вона, взагалі, може жити лекше, безпечніше; мати вільний час для розваги й для прикрашення свого життя, врешті, має час подумати про все, що її оточує.
Велика смуга сухих безводих пустинь, що тягнеться через північну Африку й середину Азії, переривається вузькою Аравійскою затокою; з обох боків її—долини двох великих рік— Нілу й двфрату. Ці обидві великі річки починаються на високих горах, серед снігів та високих озер, обидві ріки весною несуть багато води і в рівнинах широко розливаються. Ці розливи заміняють дощі, яких там майже немає, і, як-би не ці розливи, долини рік були-б подібні до пустинь, що навколо їх. Але, крім того, від річок що-року залишаються намули, з яких створився жирний врожайний шар землі. Збіжжя дає тут величезний урожай. Одно зерно пшениці дає 200—300 зерен. Через те на невеликому просторі мало змогу прохарчитися далеко більше людей, ніж у лісних країнах Європи,
Эгипет. Долина Нілу і в наші часи являє собою ту саму картину людського поселення, що й 4—5 т. р. перед цим. Між двома пасмами невеликих гір тягнеться вузька рівна смуга завдовжки 700 і завширшки від 8 до 15 верстов, і тільки коло моря, де Ніл розділяється на кілька рукавів, рівнина розходиться на 200—250 верстов завширшки (місцевість між рукавами Нілу зветься Дельтою, бо схожа на грецьку літеру А).
"Це й є ввесь оселений дгипет, „Чорна земля", як говорили єгиптяне; площа його менша за маленьку Бельгію, тоді як решта країни, що долучається до Єгипту, вдвоє більша за Францію; але ця решта країни—камінь і пісок, „Червона земля"; жителів у ній немає. Зате в нільській долині, з урожайним намулом, народу живе більше, ніж в найоселенішій країні сучасної Європи; без перерви тягнуться вздовж ріки міста й села.Розливи Вся ця смуга живе тільки через щорічні роз- Нілу. ливи Нілу .Коли в нас починається літо, тоді в Єгипті
все замірає в сухому гарячому повітрі, листя вкривається сірим пилом, що наноситься вітром пустині. Ніл поволі тече між засохлими кучугурами мулу. З червня вода починає прибувати. Колір її міняється. Блакитний Ніл стає кріваво-червоним: таке фарбування річка має від намулу, що його несе за собою. Могутній поток руйнує одну перепону за другою на всьому своєму шляху, переливається через горби, відриває шмаття землі й широко розливається по всій долині; старовинні єгиптяне звали річку в цей час розливу морем. Серед річки починається яскраве, шумне життя; Ніл вкривається багатою зарістю тростини, трави й квітів; прилітає безліч водяної птиці, затоки наповняються рибою. Міста й села, збудовані на -взгіррях, стоять островками сйред цього моря; тільки місцями широкі греблі заміняють собою дороги; всі инші зносини підтримуються на човнах.
Перед вереснем вода найвища, потім вона починає спадати, і перед листопадом Ніл знову в своїх звичайних берегах. Населення оре й засіває поля на протязі дальших 3—4 місяців, коли погода бува гарна. Цей час припадає на нашу зіму; треба поспішати, щоб не захопила посуха, що припадає на нашу весну. Як вода спаде, виганяють на поле баранів 1 свиней, щоб затоптати зерно в мнягку землю. Так в Єгипті ясно визначені три частини року: вони залежать від тих змін, що Ніл робить своїми розливами в житті країни й людей. Причини цих живодайних розливів, що приносили багацтво, були невідомі старовинним єгиптянам; це для них було чудо.
Але розуміли вони, що Ніл—джерело їхнього існування. Річка була для них богом, якому вони молилися: „Слава тобі, Ніле, що приходиш з миром, щоб дати життя Єгиптові... Твої хвилі розливаються по садах, що створило сонце, ти напуваєш все, що жадає, небесною вільгою; коли ти приходиш на землю, бог її подає зерно; жвава праця починається в майстернях. Ти—творець пшениці й ячменю, тобою тримаються храми. Коли руки твої втомляться від праці,. або страждаєш ти, все живе, боги й люде, гинуть, стада стогнуть, вся країна, всі великі й малі терплять муки. Коли-ж ти почуєш молитви й приходиш, земля починає грати від радощів,, все сміється... Ти даєш всякому щастя, що він бажає, й ніколи не відмовляєш. Ти цар, і накази твої розходяться по всій землі".
Скільки-б добра не робила річка, а все-ж потрібна складна та вперта праця, щоб його використати. Коли дати воді повну волю, вона поробить в низьких місцях озера й болота, стоятиме й не дасть вчасно засіяти землю, а до вищого місця вона не дійде зовсім. Поступово єгиптяне навчилися рівномірно направлять й витрачати дорогоцінну вохкість від розливу єдиної своєї великої річки. Під прямим кутом до річки вони викопали широкі канали, до яких прилягали инші, що простяглися вздовж ріки; в такий спосіб були зроблені наче нові річища по всій долині. Коли Ніл піднімався, його води швидко вливалися в поперечні глибокі дорогі; для того, щоб вода не переливалася через край, на зворотах і вздовж каналів береги було скріплено й піднято греблями. Таким чином, доводили воду до далеких кінців долини. Всю родючу країну Єгипту було поділено греблями на великі басейни (водозбори). Розірвавши греблю, пускали воду в басейн і загорожували їй вихід, але поки грунт не набірав вохкости й намулу.
Поділ ба- За' 5000 р. до Христа у єгиптян уже були збу- гатства й довані канали й греблі; вони вміли по ясній звізді праці в ста- Сіріус точно вирахувати час розливу Нілу. Раніш, ровинному ніж європейці, вони стали здобувати мідь і робити Єгипті, бронзу.
Камінь обробляли вони надзвичайно майстерно: з граніту, базальту та инших твердих горотворів, що є в самому Єгипті, будували великі житла для богів і земних вождів,—мури такого житла були вкриті ріжними яскравими малюнками з життя народу, і вирізували з дерева і висікали з каміню постаті богів і людей; вони виробляли тонкі тканини з льону й розмальовували їх ясними визерунками. В цей час вони також уміли писати; поруч з малюнками бачимо докладні оповідання про події, опис країн та подорожів, Господарські рахунки, молитви до богів, про померших та т. и.Коли з’явиться така складна й ріжноманітна праця, серед людей вже не може бути старовинних рівностей. Попереду всі вміли однаково полювати, копати землю, робити просте знаряддя. Тепер в кожному ділі стали особливі майстрі, що віддавали все своє життя одному реместву та мистецтву; вони цілком відходили від усякої иншої роботи; муляр і різб’яр кидали хліборобство і постійно працювали в містах, цеб-то у великих селищах, де біля великому храму, або при дворі вождя жило багато людей; писар одвикав від всякої важкої ручної праці та т. и. Праця така переходила від батька до сина, і ріжниця між людьми все глибшала.
Крім ріжниці фахів склалася також ріжниця й достатків у людей. Коли життя бідне, запасів мало, і всякій сім’ї доводиться
дбати про те, чим прогодуватися завтра, достатки тоді у всіх людей майже однакові. Пиша справа, коли з’являються лишки. Хто сміливіший і обачливіший, у кого в сім’ї більше робітників, той неминуче захопить і складе собі більше; такий чоловік, або така сем’я примусить ще й®других працювати на себе і, збагатівши сам, триматиме других у злиднях та залежності від себе.
На картинах, які намальовано в могилах багатих людей, можна бачити, як вони жили. Ось ідуть селяне й селянки на головний двір, несуть кошики з хлібом, городиною, овочами, вином, полотцом, ведуть ягнят: челядь, озброєна ломаками, приводить сільських старшин, які мусять відповідати за хліборобів, що несправно внесли чинш; писарі сидять за столом, перевіряють принесені запаси, записують прибуток і недоплатки; робітники й пастухи відділами проходять з прапорами перед паном.
Багатий поміщик міцно тримав у руках бідних селян і робітників і цим забезпечував собі їхню працю; він вимагав, щоб слабші піддавались йому в опіку, визнали себе „його людьми", кріпаками, що повинні постійно віддавати йому частину свого заробітку й прибутку, він робився володарем всієї округи, захоплював частину Нільської долини.Крім того розбагатіли й набули шаноби й люде, які служили богам. Старовинні ворожбити, до яких люде зверталися у тяжких випадках життя, були такі-ж бідні, як і ті люде, що їх кликали. Не так було у людей, що робили великі запаси, будували великі будівлі; вони мали змогу більше віддавати- жерцям, які молилися про їхній добробут і взнавали волю богів. Богам відводилося великі маєтки з палацами (двірцями) по середині, з ріжними будівлями, з полями, садами, озерами, стадами й челяддю; їм приносили зерно, овочі, живність, тонкі тканини, гарний посуд та т. ин. Дорогоцінні речі й ріжний крам складалося в комори й магазини. Жерці, що управляли цими маєтками, годувалися разом з богами; гадали, що щоденні дріб’язки життя не повинні заважати їм служити богові. Ворожіння, пророкування майбутнього, служба в храмі,—все це стало дуже складною справою; склалася ціла жрецька наука; для того, щоб вивчити її, треба було багато вчитися. Жерці мали жити по особливому й постувати перед ворожінням, не їсти, взагалі, „нечистого", тоб-то тих створінь, які не довподоби богові, не робити грубої роботи та т. ин. Найбільш вченими були жерці Мемфісу (руїна біля сучасного Каїру) і Геліополю (на правому рукаві Нілу з початку Дельти). Мемфіс стояв на лівому березі Нілу; праворуч річки проти міста—гірна смуга, де ламали міцний камінь для великих будівель. Мемфійські жерці заправляти ка- мінярнями, вчили будувати (архітектури) та проводити канали з греблями (інженірне діло). Жерці Геліополю (слово це означає „місто сонця") стежили за небом і рухом світил, були астрономами. Вони стежили за сходом Сіріуса; тільки-но він з’являвся на обрію, в середині нашого червня, вони давали знати, іцо починається розлив; потім вони визначали строки початку хліборобських робіт і встановлювали свята для всього народу.
На картинах, що малювали єгиптяне на стінах надгробків, бачимо часто тяжку роботу простого люду: як у полі люде оруть волами, або копають землю заступами; як збірають виноград, давлять вино та зливають його; як жінки тчуть полотна без відпочинку й перерви; як наглядачі стомленого роботою робітника, що хоче відпочити, б’ють ломаками.
Один писар, научуючи сина свого, радить йому уникати важкої ручної праці й сумними фарбами малює життя робітників: „мідник день цілий на праці, а коли настане ніч, він ще все сидить і працює при світлі смолоскопу. Швець зовсім гине; йому не вийти з злиднів: залишається йому тільки гризти шкуру. Подивись на муляра: він завжди хорий, через те, що йому треба працювати на вітрі, чіплятись за карниз, що має вигляд квіток лотосу; руки його опускаються від втоми, його одіж розідрано; цей бідолах день-у-день ходить по риштуванню; ледве заробивши собі на хліб, він іде до дому і б’є своїх дітей. Досить я надивився цієї праці, я бачив скрізь тільки жорстокість, тільки жор- сз окість. Через це вчися, вивчися письма!".
Єгипетські цегельники.
Напучення з’ясовує далі, що благородна писарська праця зберігає здоров’я, дає велику користь, веде до двірця. Навчений, письма чолцвік, „писар"; міг в старовийному Єгипті дістати посаду, яку хотів, відповідно до своїх здібностей: стати жерцем, начальником війська, інженіром, архітектором, намісником краю, управителем маєтку.
Царі мем- Сильний володар, в якого до розпорядження фійські. була велика кількість підлеглих людей, складав з них озброєний загін і йшов завоювувати сусідні краї. Коли йому, щастило забрати владу надвеликою країною, він ставав цар-ем. Його малювали в особливому голівному уборі, з булавою (або скипетром) в руці.. Одною Нільською долиною правили царі, які носили високий білий щолом, і охоронницею їх була богиня у вигляді шуляка; а Дельтою,. на півночі, володіли царі в червоній шапці з пером; їх охороняла богиня у вигляді змії. ТІів-
денні царі намагалися підбити собі Північ або Нижній Єгипет, їм допомагав Ніл; лекше спускати плоти та човни з військом униз за водою ніж пливти з війском проти води. Переказ каже, до завоював північний край Менес. Столицею він вибрав Мемфіс, на межі двох країн, де Ніл виходить у Дельту. Яко цар усього Єгипту, він з’єднав обидві корони і почав носити біло-червону високу шапку. Всі храми і їх багацтва, маєтки богів, склади зерна, вовни та инших товарів перейшли до розпорядження царя; він став призначати для управління ними своїх слуг, урядовців. Володарі, що володіли краями, стали підлягати йому, зробилися його придвірними.
Робітники перевозять на собі величезну статую, (Ряди робітників намальовано один над одним; треба уявити собі, один позаду другого).
З об’єднання всіх країв склалася велика держава. Вона дуже відріжнялася від старовинних звязків та дружин. Вождь, якого обірали дикуни, міг вести за собою кілька тисяч чоловік, у царя всього Єгипту було від семи до д’евяти мілійонів підданців.
Єгипетський цар з’єднав у своїх руках величезні багатства* й міг роздавати багато подарунків і ласки. Придвірні звалися „друзями царя", „таємними радниками царських наказів або таємних^ слів царя" та т. и. Цар підносився над усіма, як вища істота. Його вже не можна було звати на ім’я, як звичайних людей, найчастіше про нього говорили: фараон (що означає „високий дім"). На знак своєї величности цар підперізувався шкурою лева з прив’язаним ззаду хвостом, або одягав особливо довгу одежу, вішав на шию намисто, а на руки одягав браслети. Він приймав людей, сидячи на високому кріслі під дашком, звернувшись обличчям на схід сонця. Люде, яких він допускав перед себе, мусили падати на землю, стояти на-вколішки, простягати до нього, як до бога, молитовно свої руки; вони повинні були звати його ріжними почесними й високами іменнями: обранцем сонця, могутнім золотим орлом, сильним правдою, та инше.
Коли треба було намалювати царя, його малювали втрое-вчетверо вищого, ніж инших людей; і не тільки його самого, а й колесницю і коней його.
Здавалося, що такий сильний чоловік, як цар, мусив бути особливо близьким до богів. Жерці вчили, що цар—син сильнішого бога, а після смерти приєднується до богів. Думали, що цар на самоті може розмовляти з богами; цар заходив у святиню, і. звертався до статуї бога за порадою, напр., чи йти йому в похід. Коли йому здавалося, їцо статуя киває головою, це означало „так,“ коли вона залишалася ^нерухомою, це означало „ні." В ім’я бога, свого покровителя, або праотця роду, цар ішов у похід, і йому він присвячував здобич; коли,„цар у гніві наказував
Сучасний вигляд „Поля пірамід;" ліворуч толова величезного сфінкса, почасти засипаного землею/
убивати полонених, це вважалося за жертву богові. Коли цар їхав вулицею, або виходив до народу, він кидав у натовп хліб, овочі або золоті перстеньки на знак того, що від нього, яко від бога, на всіх людей сипляться милости.
Після смерти царя двійник, або дух його, мусив одержати велике вічне житло. Старовинні єгипетські царі* звичайно самі завчасу будували собі піраміду, для чого зганяли робітників з усього Єгипту.
Єгипетські піраміди далеко більші від найбільших європейських кам’яних могил; це цілі гори, складені з великих
обтесаних каменів; вікон немає; ^вузький і темний прохід^веде до темної залі, де стояла кам’яна статуя царя; під нею був підземний склеп, де ховали вмершого. Великі піраміди збереглися до нашого часу; всі вони не далеко від Мемфісу, на лівому березі Нілу. Найбільшу збудував цар Хеопс, за 3000 р. до X: вона 70 сажнів заввишки і складена майже з 2ї/2 міліонів великих каменів; поруч з нею майже такого розміру піраміда його брата Хефрена; недалеко від них висічений з скелі величезний сфінкс (тіло лева з головою чоловіка).
Грецький мандрівник Геродот, що був у
Єгипті 450 року до X., більш як 2000 років після збудування пірамід, оповідає з слів місцевого населення таке: 100.000 людей працювало коло піраміди Хеопса на протязі багатьох років, по. З місяці на рік (під час розливу, коли всГ селяне вільні від роботи на полі. Камінь ламали на правом березі Нілу, і річкою, під час розливу, переправляли на лівий беріг; від води люде тягли каміння лямками ( в дгипті в той час ще не було приручених коней) до виступу гір на заході, де мала бути піраміда; для того, щоб перевезти каміння, була потрібна дорога. Десять років прокладали дорогу, возили камінь і викладали підземні склепіння для надгробку. Саму піраміду будували 20 років.
Майстрі, що тесали камінь, ліпили статуї, розмальовували малюнками мури надгробків, були учнями школи при храмі мемфійського бога Пта, охоронця мистецтва. Всіма роботами керував головний жрець цього бога. Навкруги царського надгробку розміщували кам’яні могили царських родичів і придвірних, що, як особливу ласку, діставали право бути похованими близько до ; фараона.
Старовинна дерев’яна статуя наглядача царської будівлі.
Цар вимагав від своїх підданців не тільки праці, але й постачання ріжних продуктів і товарів. Населення кожного краю виплачувало йому податок хлібом, золотом та иншим. Збірати податок, завідувати складами, набірати до війська людей, і додержувати порядку він доручав, своїм намісникам та приказчикам. При них були, ях у великих царських або богових маєтках, численні писарчуки, що вели докладний відчит і перевірку одержаних прибутків, а також і видатків. Своїх придвірних, челядь і урядовців цар нагороджував продуктами, одежою, посудом, землями й оздобами. Величезна кількість ріжного добра звозилась в царські склади, магазини; з них видавалося все потрібне його підлеглим.
Тебські царі. На протязі кількох віків усі підлягали мемфій- ським фараонам. Але біля 2300 р. до X. вони втратили владу над країною. Володйфі й намісники відмовилися слухатися фараонів і почали збирати податки для себе замісць того, щоб відсилати їх цареві. Єгипет роздробився на удільні князівства.
З удільних князів особливо всилився володар міста Теб у верхній або південній частині Єгипту, де Ніл робить закрут і підходить близько до аравійської затоки. Тебці проходили пустиню, що відділяла їх від моря, недовгим шляхом, де йшли валки, і потім пливли на караблях у країну Пунт (сучасні Абісі- нія й Сомалі). Коли тебські князі розбагатіли від торгівлі, вони зібрали велику армію, завоювали инших володарів і зробилися фараонами всього Єгипту від порогів до Середземного моря.
сучасного Суецького каналу. Мур цей був заслоною від кочовни- ків, бедуїнів, як вони звуться зараз. Азіатські кочовники, проте, проривалися через великий мур. Сезостріс вирішив пройти далеко в глибину азіатських степів, Щоб остаточно зламати неспокійних сусідів. Під час своїх походів він завоював країну Ханаан, в якій потім укріпився нарід ізраїльський.
В біблії- країна Ханаан описується, як надзвичайно багатий
Тріумфальні ворота в Тебах.
край, що тече медом і молоком; розвідка, що вислав Мойсей, при
Тебські фараони поширили свою владу далеко за межі Єгипту. Цар Сезостріс зробив кілька походів на південь, за пороги, в Нубію, де жило плем’я чорних негрів; египтяне знайшли в їхній країні, богаті золоті рудні й примусили" місцеве населення працювати на себе, здобувати саморідки й промивати золотий пісок. Той-же войовничий цар, повів своїх вояків через Суецьку шию в Азію. З давніх давен у єгиптян . був збудований довгий мур впоперек шиї між Середземним морем і Аравійською затокою, недалеко віднесла показати гроно винограду, яке довелося тягти двом, таке воно було важке. Один єгиптянин часів Сезостріса, що довго, жив у Хаиаані, про цю країну каже: „там були інжір і виноград
і було більше вина, ніж води. Багатий був мед цієї країни і богато було масла, ріжні овочі на деревах... у мене було варене м’ясо і смажені гуси, а також дичина з пустині, яку ловили в западню, крім тієї, що загонили для мене ловецькі собаки".
Син Сезостріса, Аменемхет, збудував великі спорудження в оазисі Ф а ю м, що лежить на захід від Нілу, недалеко від того місця, де він вступає в рівнину Дельти. Це низьке місце затоплювалося при разливі рукавом Ніла (в наші часи воно зветься Йосипів канал). Аменемхет звелів загородити греблями ущелину, яка була зроблена серед високих скель потоком і була входом до оазису; болота, що. були на цій низині, висушили; воду відвели в басейн, почали рівномірно разподілювати її по полях базису.. Через це Фаюм зробився найбагатійшим і найврожайнішим краєм Єгипту.
Виїзд египетского царя. Праворуч угорі—його, сердюки (гвардія), внизу челядь ломаками прокладає дорогу, нарід вітає царя.
При вході в оазис на кручі Аменемхет збудував свою піраміду; недалеко від неї стояла величезна будівля для всіх єгипетських богів, яку греки називали лабіринт. Вздовж всієї кам’яниці тяглася одна стіна, до якої прилягали портики, цебто чотирікутні двори, обведені колонами. Портиків було стільки, скільки країв у Єгипті, і всі вони складали одну суцільну анфіладу. Кожен край ставив у портикові свого бога-охороиця; на святках і в празники збіралися сюди найстарші з країв і молилися кожен в своїй богомільні. Але перш, ніж дійти до цього святого місця, треба було пройти криту галерею, яка складалася з великої кількости колон і ходів між ними; ходи були такі переплутані, що без провідника чужинець не міг не ввійти, не вийти з колонади. Потім греки стали називати „лабіринтом" зачарований палац, в якому можна було заблудити.
Уявлення В думці єгиптян про богів з’єдналися рештки про богів, старовинних віруваннів з новими поняттями людей. В кожній окрузі й місті шанувався свій бог або богиня—охоронці, були свої обряди для їх вшанування і свій спо-
—’26 —
сіб малювати їх. Одну рису старовинні. єпи.нтяне особливо зберегли, а саме уявлення, що бог може приймати вигляд тварини, що душа його може втілюватися в звіра, пгахата т. и. У наслідок цього в ріжних округах вважали за святих тварин крокодилів, кішок, ібісів, гадів і т. дн. Найбільш шанували в Єгипті чорного бика Аціса, з білою плямою - на лобі, держали його в Мемфісі в особливому святому місці. Богів малювали й ліпили здебільшого у вигляді тварин або людей з головами тварин, яструба, ібіса, корови, барана та инших. ... Л
1 Де-як; боги були'ві домі по всьому Єгипті. Оповідали, що бог півдня Хор (мав вигляд яструба), довго воював з богом півночі; Сетом, Похмуріш Се| вириває у світлого Хора око (сонце), але Хор, все таки осилив його. Скрізь також; шанували могутнього водяного духа, Що мав вигляд крбкодила; місяшного бога Тоута, що встановив пори року. та існуючий лад на землі, винайшов мову, письмо, володів" всіма таємницями світу, мудро вказував .всім, богам і людям їхнє діло; Озириса, бога підземного, що дає ріст траві- й деревам, через .які"виходить з землі його Дух.
/ В ріжних місцях показували остарки бога Озириса, якого убив і розідрав злий Сет: богиня Ізвда (її малювали з головою корови або в короні з рогами), дружина Озирисова, поховала його; син Озйрисів, Хор, чарами знову оживив свого батька, але тепер уже він царствує над мертвими. Инші боги також терплять муки,, вмірають, мають могили, "але знов відроджуються, живуть і царствують вічно. Сонце народжується що-ранку, о півдні воно доросле, а над-вечір старіє, вмірає. Що-рокѵ були свята народження бога,-найвищого* розквіту його сил і смерти. ІІід час свят жерці храму й люде особливо святого життя несли в святому поході образи бога або везли їх річкою на прикрашених кораблях. Иноді відбувалися театральні вистави; жерці були військом бога, що готове' було відігнати ворогів його, або складали хор, який оплакував його муки.
Серед жерців були вчені, що звільнилися від старовинних забобонів і прикладали сил до того, щоб створити спільну віру для всіх єгиптян. Вони вчили, що над богами окремих міст підноситься одно божество, добротворець людський. Найретельніше проповідували цю віру жерці соняшного бога Ра в місті Сонця, недалеко Мемфісу. Вони склали гімн на славу свого бога, в ньому говорилося: „Живе сонце, ти сходиш в усій красі на небесному обрію. Проміння твої обіймають всі країни, що ти створив. Ти, великий Ра, покоряєш їх своєю любов’ю. Ти створив землю, як сам бажав, з людьми, стадами і всіма створіннями, все, що єсть на землі, що ходить на ногах, плаває у воді й літає на крилах. Ти створив Ніл в глибині і привів його сюди з волі своєї, щоб годувати людей. Всім далеким країнам ти дав пропитания і примістив Ніл на небесах, щоб він дощем спускався до них. Він підіймає хвилі в гірських потоках, як океан, і увлажає їхні поля. Які прекрасні постанови твої, владико віч- ности!"
Нарід, який жив у нільській долині, думав, що країна ця є серединоіо світу; земля плаває у великому океані; небо — рівна стеля на чотирьох стовбах і краями своїми лежить на високих горах; з стелі, як лихтарі, виснуть зорі. Небо уявляли також у вигляді величезної корови, що чотирьома ногами стоїть на землі: на півночі, сході, півдні та заході підносяться чотирі гори, а на них лежить небо. •
Віра в то- На картинах і будівлях єгиптян видко, що най- госвітне більше їх цікавила думка про продовження життя життя. після смерти. Ціла половина Теб, все, що є на лівому західньому боці Нілу, складається з „міста мертвих". Це кладовище, в якому могили — просторі, міцні житла,
Подвір’я єгипетського храму»
міцніші ніж будівлі для живих. Вони повні ріжних річей, статуй, малюнків, написів і молитовних листків, з яких ми дізналися про вірування єгипян. В цих віруваннях перемішувався жах людей живих перед помершими, острах за власну долю й надія на краще існування на тому світі. "
Єгиптяне думали, що між добрими та злими духами завжди провадиться боротьба за життя людини. Хворість і смерть — це перемога злих духів. Але демони не остаточно беруть гору, по той бік ще продовжується суперечка добрих і злих" сил. Перші охороняють, другі намагаються знищити ту частину людської істоти, що покинула тіло підчас смерти. В цій боротьбі кревні іі приятелі помершого можуть допомогти йому так само, як допо- могають хворому за життя, чарівними словами та молитвами, що мають таємничу силу. Граматок з цими молитвами знаходять велику кількість у єгипетських могилах.
Статуя з дерева, мала розмір людини. мумію з якої вкладали в неї.
Дуже яскраво уявляли собі єгиптяне потойбічний світ, в якому мандрує померший. Цей небесний світ дуже подібний до земного. Посередині його тече великий небесний Ніл, а ним щоденно пропливає бог сонця, який сидить у закритій альтанці на кораблі; коли стемніє, він повертається нічною річкою на схід, і звідци знов починається йому денна дорога. Подорож сонця здавалася єгиптянинові подібною до життя людини: в ній так само змінюються народження, життя й смерть. Сонце, що зайшло, це— померший бог, який спустився в пекло, в підземне царство. Корабель його пливе між похмурих темних берегів, де засіли злі духи, найстрашніший величезний гад, що готує загибель сонцеві; але в останній мент сонцеві друзі кидаються на ворога й заковують його в ланцюги.
Померша людина може за допомогою молитов і обрядів, що виконують живі, бути разом з сонцем,душа його може щасливо прохопитися з сонцевим кораблем крізь ніч і відродитися до нового ранку; вона може такрж у вигляді птаха полетіти в небесну країну. Для того, щоб полекшити цей перехід, померших ховали на західньому березі Нілу іі клали лицем на захід сонця; так вони могли швидче побачити той світ. Далекий захід, куди йде сонце, вважався за щасливу країну душ, що перейшли до иншого життя. Багато людей намагалося забезпечити собі могилу в святому місці Абідосі,де була головна могила підземного бога Озириса; ці люде вірили, що на святій землі їхні тіла будуть під охороною бога і разок з ним відродяться до нового життя.
В похороні єгиптян відбивається думка про тогосвітню людську долю. Коли робили помершому велику кам’яну могилу,, ті
сподівалися, що й дух його або двійник, який за життя був у його тілі, знову вернетьбя в нього. Тому дбали про те, щоб забезпечити йому міцне житло з прибраними й прикрашеними покоями, одежу й посуд, свіжу їжу, особливо, питво, инакіпе він буде страждати від голоду й спраги й почне турбувати живих людей.
Щоб привабити двійника, становили кам’яну статую помер- пюго; особливо художньо робили на ній обличчя. Одночасно намагалися зберегти тіло, в якому двійник мав знайти своє попереднє житло. Це породило звичай з трупів робити мумії: виймають середину, заливають асфальтом, обв’язують тканинами й кладуть у деревляну розмальовану труну (статую), яка має вигляд повитого чоловіка. Мумії цілком висихали: в 'такому, вигляді дійшли до нас тіла де-яких єгипетських царів. На стінах могил робили опуклі й розмальовані наїдки, квіти, одяг, речі вжитку. Багатому володареві клали в могилу дерев’яні або кам’яні фігурки робітників зі знаряддям у руках: вони мусили на нього працювати: орати, возити мішки, "варити їжу та т. ин. Для розваги помершого малювали картини справжнього життя, напр., полювання в Нільських очеретах, бенкети й танки.
Звичайний чоловік, який не мав багацтва і не міг всього цього зробити, обсипав тіло помершого сіллю й закопував у землю. Здавалося, що на тому світі ті, що померли бідними, мусили жити гірше, ніж багаті, так само, як це було й на землі. Але, між иншим, жерці втішали бідних обіцянками чарівної
Суд Озириса в підземному царстві. Ліворуч бог Анубіс (з головою шакала) уводить душу. Біля терезів, де зважують серце помершого, знову Анубіс, поруч дивовище, яке ковтає грішні душі. Від терезів праворуч Тоут (з головою Ібіса) пише літопись життя; поруч душа, яку Хор (з головою яструба) веде до Озириса.
молитви: „Нехай буде богові Озирису принесена царська жертва, щоб він дав небіжчикові 1000 биків, 1000 гусей, 1000 хлібів’, та т. ин". У могилу клали довгі записи з докладними побажаннями такого роду.
Добробут помершого, таким чином, залежав від щедрости його кревних або від уміння жерця, який читав молиту. Але разом з тим у єгиптян народилася й вища мета; помершому буде
— зо
віддано на тому світі за діла його. Душа йде за сонцем і становиться перед’ судом у підземному царстві. Там сидить справедливий суддя Озирис, бог, що сам потерпів і вмер. Він розглядає все життя душі, що стоїть перед лицем його, і виносить присуд.- Через це в могилу, як виряжали вмсршого, клали особливий молитовник, де докладно було зазначено, що. має відповідати душа. „Я не обманював нікого, я .не перебував у безділлі, я не відбірав раба від пана його, не мучив вд'ов, не грабував могил, не вбивав на полюванні святих тварин, я чистий, я давав хліб і воду жебракам, одежу голому, я жертвував богам і годував померших". З цієї відповіді видко, які заповіді переступити вважалося у єгиптян за найбільший гріх.
Письмо. Ма люнки на стінах здебільшого мають пояснюючі
написм. Греки, що бували в Єгипті, пізніше назвали ці написи гієрогліфам.и, цеб-то святим письмом; вони думали, що це якісь таємничі знаки, загадки, що заховують думку. Але, в дійсності, це була звичайна абетка єгиптян, тільки складніша, ніж наша. Нею списано несчислимі листки папірусу (папір, сплетений з волокон єгипетської тростини).
Письмо почалося з того, що люде намагалися намалювати речі, про які говорили. У дикунів часто який-небудь малюнок мусить уявляти собою цілу умову; напр., малюнок озера, в якому плаває риба, а на обох берегах стоять люде,—означає, що двоє сел умовилися спільно ловити рибу в такому то місці. Можна зробити кількома рисами образ ріжнпх річей та істот, напр., людини, птаха, лева, заступа, зірки. Слова „день", „молитва", „сила" намалювати неможливо; їх доведеться тільки нагадати малюнком: день кружечком, що означає сонце, молитву — людиною з піднятими до богів руками, силу—фігурою бика та т. ии. З такої абетки слів почали єгиптяне. Ходу вони малювали двома ногами, що йдуть; яструб, присвячений Хорові, означав, взагалі, бога або царя (на прикладеному малюнкові яструб у царській високій шапці); врожайна земля малювалася у вигляді смужки й крапок під нею (кора землі й насіння). Неродюча—у вигляді зубчастого муру (кам’янисті горби). Це був дуже не вдосконалений спосіб писанная. Доводилося ■ придумувати дуже багато знаків,—скільки слів, стільки й знаків. При тому, коли ці фігури й знаки ставилися поруч для того, щоб висловити цілу думку, звязок між ними був неясний; не можна було означити те, що ми висловлюємо відмінками, закінченням дієслів, управою слів. и
Знаками можна було користуватися ще в инший спосіб. Можна не тільки бачити в знакові фігуру речі або заміну поняття, можна також промовити означене знаком слово, й чути в ньому певну співзвучність. Коли звикнути звязувати з яким- небудь знаком певну співзвучність, можна буде вживати того са-. мого знаку скрізь, де ця співзвучність здибається, хоча-б зміст слова був инший. Вимовляючи сл’ова, легко помітити схожі
борошно.
Титул египетского
' фараона (старовин-1 нимпзяа- ками).
склади; коли кожному складові дати особливе означення; можна /упе висловити всі відміни мови.'У єгиптян „гуска" ставилася заміснь „син“, через те, що обидва слова звучали однаково, се; лютня" (нофре) годилася для слова „добрий" та т. д. На цьому способі заснований нйш ребус. Але те, що тепер ли-- шилося як іграшка, було тоді загальним правилом письма. Цю а б е т к у с к л а д і в єгилтяне почали також-пристосовувати до старої абетки слів. Число знаків в ній було далеко менше, ніж у першій. Ще пізніше вони розділили й склали на звуки >й почали кожен звук означати окремим знаком. ' •
Але все горе було в тому, що в них залишилися знаки з усіх трьох абеток; поруч з останньою абеткою, схожою на нашу, воші продовжували- вживати п старих способів писання. Уміння писати було й залишилося дуже, складним.
В цьому вмінні писати помітно виявилась одна риса єгипетського народу. Серед нових винаходів, надзвичайного мистецтва' в будівлях, малюванні , й скульптурі (різьбярстві), серед високих поняттів у єгиптян залишилися в силі старі звичаї й погляди: вони татуїровалися, почасти вживали кам’яного знаряддя, зберігали тіла.померших і годували їх, уявляли собі богів у вигляді тварин. Користувалися дитячою абеткою. Все це відтворювалося протягом віків старанно й точно, хоча, зміст багатьох старих звичаїв щез і ’забувся.
Передня У відмінному від єгиптян становищі Азія. були освічені народи, які жили в Дву- річчі, цеб-то в.рівнині рік Єфрату й Тигру.
Країна,' яка лежить між Середземним морем і ццми річками, на півдні непомітно переходить в Аравійський півострів. Середина' цього великого чотирікутника, так званої Передньої Азії, є великий Аравійський степ. На краях його лежить ца півдні Щаслива Аравія, на заході—С и р і я (південну частину складала земля Ханаан), на' сході—С е н а а р, або В а в і- лонїя, край .нижнього Єфрату й Тигру. Ці три країни здавна оселяли хлібороби й садівники. Через те, що країни ці відкриті зо степу, войовничі степняки-ко- човники часто грабували заможніх і мирних сусідів, а часом, - зібравшись у великій кількості, завойову/- вали їх. . • .
Сенаар бідніший ніж Єгипет на рослини. Винограду й маслин в ньому немає; ріжного дерева зовсім мало. Але дуже багато родилося в ньому хліба. Велику користь мали з фінікової пальми: з її плодів робили _ вино, цукор, оцет; волокнисті частини йшли на тканини; кісточки вживалися замісць вугілля в кузнях, або мололися для годівлі
худоби. В стародавній пісні говорилося, що пальмою можна користуватися на 360 ладів.
Рівнина вздовж двох великих рік, по суті, була продовженням великого внутрішнього степу; на протязі кількох місяців в ній була нестерпна спека, і все висихало. На кінець весни вона перетворюється в країну потопу; води Єфрату й. Тигру розливаються широко й місцями навіть з’єднуються. І тут, як у Єгипті, потрібна величезна робота, щоб перетворити болото, яке залишається після розливів, у пишні сади та врожайні поля. Численні канали, озера, щоб одводити воду, греблі й водопідйоми було так само майстерно зроблено, як і в Єгипті. Насипи вздовж каналів викладалися міцними мурами й обсаджувалися пальмами, які давали дорогоціннз? в цій країні прохолоду. Там, де канал мав пройти через болотяну місцевість, або де два канали перехрещувалися між собою, водотік приміщували в кам’яних трубах або на перекаті, який спірався на великі стовпи. Канали функціонували протягом цілого року, вони служили для передачі зрошення і разом з тим були гарним шляхом для човнів - кораблів.
За наших часів, після численних навал та панування кочові ників в цьому краю, коли сліду не залишилося від величезних водяних споруджень, країна має вигляд голого, безрадісного степу, місцями вкритого величезними болотами. Не видко в ній руїн міст, храмів та гробниць. В рівнині Єфрату нема того надзвичайно міцного будівельного матеріалу, якого стільки в Єгипті: мармору, граніту то-іцо. Населенню країни доводилося робити матеріял для будинків, храмів і гребель з глини: будівлі їхні були з цегли* Через те вони й не витримали впливу часу, як в Єгипті, і скоро зруйнувались. Часто від величезної будівлі залишається тільки слід у вигляді горба землі або купи глиняних черепків.
В той час, коли в Єгипті виникла велика держава, в південній частині Дворіччя, в Сенаарі, жили сумери, іцо, як і єгиптяне, вміли писати.
Сумери не схожі на пізніших вавілонян та ассіріян, іцо схожі на євреїв та арабів і належать разом з ними до семітичної раси (назва семітів од Сема або СЦа, старшого Ноєвого сина). Сумери голили обличчя й голову; мали довгі гострі носи та косі очі, як у монголів; були присадкуваті, коренасті. Вояки запиналися волохатою шерстяною матерією; верхня частина тіла була гола, а через плече перекидали шматок матерії.
Сумери збудували де-кілька великих міст, між ними Ніппур, де стояв храм, подібний до піраміди; він мав вигляд широкої башти, що підносилася сьома уступами. Коли один з патесі (князів сумерських) перемагав сусідів, робився царем всієї чорноземної надморської країни, він ішов у Ніппур, щоб здобути ласку бога Вел-Елліля. Цар давав великі подарунки храмові та жерцям його; коштовні речі складали в скарбницю храму. Цар приміщував, щоб усі бачили запис про подвиги свої: „На чолі
боголюбивого війська, рясного, як трава, переміг я землі від сходу сонця й до заходу; бог Елліль відкрив путі мені і вирівняв дорогу від Нижнього моря Тигру й бфрату (Перської затоки) до Верхнього (Середземного)".
Коло того часу, як зміцнилося Тебське царство, на бфратську рівнину з степу насунули кочовники з семітського племени Амурру. Вони відняли у сумерів оброблену землю та їхні багатства. Тоді загинуло багато, чого досягли освічені тубільці для свого добробуту, але багато зайди й від них перейняли. Завоювання це мало ще один наслідок: культура, цеб-то винаходи, звичаї та поняття освічених народів, переходила далі, поширювалася з однієї країни в другу.
Хаммурабі, Степняки з племе.ни Амурру зруйнували старі цар ваві- селища сумерів, але й самі зробилися осілі й збу- лонський. дували нові міста вгору по бфрату й Тигру. Між ними найзначніше було Вавілон (слово означає „ворота божі") в тому місці, де. до бфрату близько підходить Тигр. Вавілон піднявся одночасово з Тебами. За 2000 р. до X. царем у ньому був Хаммурабі, нащадок степових вождів.
Хаммурабі пройшов з своїм військом вгору по бфрату і від західнього закруту великої річки до Середземного моря. Всі округи, що лежать на північ і схід від Дравідської пустині між Середземним морем і Перською затокою,—підлягали йому. Для того, щоб завжди мати на поготові військо, Хаммурабі роздав своїм воякам ділянки землі з селянськими хатами; вони мали содержати себе з хліборобства і з’являтися, коли цар покличе на війну. Військові не мали правої продавати свою землю; на випадок смерти вояки, дружині його залишалося */з ділянки, щоб вона могла виховати сина для служби цареві. Хаммурабі звелів записати, що „після заколотів, які зруйнували нарід, він направив водотік рік і каналів,- зібрав збідніле населення, що розбіглося, і дав йому можливість знову жити й годуватися, в гой-же час охороняв їх від ворогів". Найбільший канал, що викопали за нього, був названий: „Хаммурабі—благословення народу".
Торгівля Ва- В нижній частині Дворіччя земля була надзви- вілону. чайно врожайна, і багато людей працювало, оброблюючи її. Але поруч з хліборобством був і инший значний промисел. В той час, як долина Нілу замкнена, рівнина по бфрату й Тигру відкрита з усіх боків. Відусюди сусіди могли приїздити за товарами, або привозити свої. У жителів рівнини не було металів, каменю, будівельного дерева; ці матеріали привозилося з гірських країн, з півночі та сходу. З степу кочовники, що не мають хліба, не мають знаряддя й тканин з рослин, приходили за цим у рівнину і привозили на обмін худобу, вовну, шкури. З країн південної Аравії, що лежить по другий бік пустині, ті самі кочовники підвозили золото, самоцвітні камні, ладан для храмів. Нарешті, з моря підходили кораблі з півден
них країн Азії, особливо з Індії, з слоновою кісткою, корінням та ин: Крім плодів з свогоп оля й садів, краяне могли виплатити за потрібні їм матеріяли великою кількістю ремесничих виробів; вони виробляли килими, тканину з визерунками, металеву зброю, а особливо, посуд з глини з ріжноманітним художнім малюнком.
По країні в усіх напрямках було проведено гарні шляхи. До міст, їцо мали на річках і великих каналах 'пристані, прилягали з одного боку шляхи для валок з пустині, з другого— дороги до гірських переходів. Головне роздоріжжя Цих водяних і грунтових шляхів було у Вавілоні.
Статую зробив сучасний французький скульптор; вона дає образ писаря, що жде. роботи з готовою для ш сання глиняною дош
Гроші. . У Вавілоні та инших містах Дворіччя дуже багато купців збували вироби своєї країни, купували й перепродували чужі речі, перевозили товари. Великий обмін привів до необхідности вживати грошей. . ■
В торгівлі потрібна мірка, якою можна встановити вартість речі. Через це вибірають такий товар, на який зручно міряти й оцінювати решту річей; цей товар становиться грішми. Ми вжи- ' ваємо тепер тільки металевих гро
шей. За старих часів або в тих країнах, де було мало металу, або його не вміли здобути, грошима було хутро звірів, напр.: куниць, білок (старі російські гроші звалися куни, а вогули звуть карбованець— „сто білок"). У остров’ян Тихого океану грошима е мушлі, за які вони й купують товари. У скотарів грошима були бики, вівці та т. ин.; говорили: рабиня варта 4 бики, золоте військове вбрання—100 биків,‘мідне—9 биків; царський син давав 100 биків, щоб викупитися з полону. •
Але, коли люде почали здобувати метали або одержувати їх за товари, вони з охотою робили гро- ші’як раз з цих металевих шматочків. Цьому багато причин: міцний, гарний метал завжди всім потрібний для зброї, струментів, прикрас. Далі, він не псується, він неначе вічний. Нарешті метал зручно ділити на і дрібні частини; кожен шматочок його має. вартість, і через це на метал зручно розцінювати й дорогі, й дешеві речі.
У своїй великій торгівлі вавілоняне вживали грошей з металів у великій кількості. Врни робили з нього шматочки однакової ваги, цеб-то монету. Иноді цим шматочкам надавали вигляд
биків або голів на спомин про старовинні гроші. В торгівлі так само ходили золоті, срібні, мідні й олив’яні цеглинки, палічки, дерстені, кружалочки.
Купуючи будинок, землю, рабів, одежу, зерно та т. ин. платили готівкою. Через те, хто міг, старався зібрати більше металевих грошей. З старих часів великі запаси золота та срібла збіралися при храмах богів. Вони складалися з внесків і подарунків, але, крім того, багато людей віддавали гроші до храмів на схованку, бо комори богів мали добрі міцні двері, які кріпко зачинялися. Пізніше на зразок складів при храмах царі збудували свої магазини, комори й скарбниці.
Коли виплат провадиться на гроші, майно скоро може переходити з рук у руки. При цьому часто ще можна мати зиск від купівлі й перепродажу товару. Для всякого .підприємства потрібні гроші; за них можна було-б купувати мктеріяли, наймати робітників та т. и. З усього цього можуть мати користь власники металів, коли почнуть віддавати свої гроші на лихву, цеб-то позичати й вимагати собі прибутку за цю послугу. У Вавілоні управителі царських складів срібла, тамкари, позичали гроші купцям, і в них також можна було купити й виміняти монету.
Всі оці розрахунки вимагали точности. При всякій згоді складали писану умову. В рівнині Єфрату й .Тигру знайдено в землі багато таких умов і квитків: про видачу позички, розрахунок про виплат за найми, продаж майна та т. ин.; всі їх написано нарізаними знаками на глиняних дощечках.
Писарям було так само багато діла, як і в Єгипті. Щоб не було підробок і омани, кожну глиняну дощечку вкладади в глиняний куверт і на ньому повторювали той-же напис. Коли поті?.; заходили суперечки між тими, що складали умову, або був сумнів що до правдивости запису, верхній шар розбивали й перевіряли зміст його слів по нижній схованій дощечці. Ділових зносин так було багато, що майже у всякого чоловіка була печатка, опукло вирізана на міцному каменю, відбиток якої й був підписом: тільки найбідніші не мали печатки й замісць неї залишали на дощечці відтиск своїх нігтів.
Багатство Правителі країни, цар, його намісники й уря-. Вавілону, довці мали великі прибутки з торговельного насе-. лення, і через це вони стежили за тим, щоб у торгівлі не було омани й утисків. Цар Хаммурабі звелів зібрати великий збірник законів. У них докладно визначено, що виплачує орендар за землі; який штраф брати з людини, що зіпсувала греблю й тим пошкодила поле сусіда; скільки виплачувати робітникам ріжних фахів; скільки варті послуги лікаря, будівничого й перевізника товарів річкою. Впорядник законів завжди вимагає, щоб наймачі й наймити, позичальники й довжники чесно й правильно додержувалися своїх умов; за порушення цих правил він загрожує карою. Цар нагадує", що сам великий бог „доручив йому дати країні охорону закону, щоб дужий не міг пошкодити слабому".
Правдоподібний вигляд Ніппурської семиповерхової башти.
В Єгипті багатства здебільшого складалися з нерухомого майна; то були великі маєтки, в яких збіралися й проживалися ріжні запаси. У Вавілоні більшість багатств складалося з рухомого майна та грошей, що позволяли набувати рідкі'й чужі привізні речі. Життя вавілонян було роскішніше й ріжно- манітніше. Багаті люде для своєї вигоди купували рабів. Потім Геродотові, який був у Вавілоні, здавалося, що нема на світі людей, які більш, ніж вавіло- няне, цінили гарне, чудове вбрання й прикраси. У високому завитому парику, у вишитій визерунками одежі, що спадає широкими зборами, у витканих черевиках, з перстенем- печаткою на пальці, з художньо вирізаною палицею в руці виходив багатий чоловік на вулицю. Греків, що звикли до простішого життя, вражали великі розміри міста та його укріп лень: зовнішні мури Вавілону були завдовжки 8 миль; їхня височінь була до 200 локтів, а ширина 50, цеб-то верх муру був схожий на широку вимощену вулицю, по якій могли їхати поруч кілька військових возів. В мурах було пророблено до 100 мідних брам. За мурами був широкий і глибокий рів, повний води.
Місто було збудуване по певному плану: прості вулиці йшли рівнобіжно з р. Євфратом, инші пересікали їх навхрест і виходили на набережну річки: ці вулиці також запіралися важкими мідними брамами. Ріжноманітний натовп людей ріжних станів і ріжних націй вештався по вулицях, заповнював базари на майданах. Над житлами підносилися величезні к'ам’яні храми богів. Вони будувалися на широкому квадратовому насипові й підносилися вгору уступами. Чим вищий був поверх, тим вужчий квадрат він уявляв собою. Кожен поверх був вимальований особливою фарбою і блищав золотом. Входи до храмів і двірців неначе охоронялися величезними висіченими з каміню крилатими биками з людськими головами.
Оповідання Написи й малюнки, які знаходять у рівнині Євфра- про створен* ту, оповідають нам не тільки про ділове життя ваня світу й вілонян. Ми довідуємося про їхнє розуміння світотво- про потоп, ріння, про божества, про тогосвітнє життя.
Оповідання про творіння світу переказує, що дивовище Тіхамат, що царювало в морі хаосу, породило спо-
чатку старших богів, а потім молодших, які почали утискувати старілих. Тоді Тіхамат здалася на благання старших богів, породила велетнів, драконів, гадів, лютих псів, і вирішила ними знищити молодших богів. Бог Ану скликає своїх братів і сестер на великий бенкет, де вони радяться. Мардук, бог весняного сонця, згоджується битися з дивовищем хаосу. Він заплутує його в сітку, кидає в нього блискавки й розбиває на дві половини: море небесне й море земне; на тому й на другому він закріпляє землю. Потім він сипле насіння життя на землю, створює рослини, тварини й людину з грудки землі Л
Думка, що спочатку все було вкрито водою, і все виникло з води, видимо, всилена картиною щорічних врсняних розливів, після яких відроджується життя: з картини весни щорічної, уявляли собі й першу весну на землі; через те—бог творець— весняний бог. Ще цікава й друга риса в поняттях вавілонян: світ небесний схожий на земний, мапа його така сама: там—великий океан, цілком так само і внизу земля тримається за великому морі; на небі так само дві головні річки, Євфрат і Тигр, і там є свій Вавілон, свій храм Мардука та т. и.
Розливи всиляли ще инший переказ— про в е л и к ий п от о п. Одного разу боги розгнівались на рід людський і вирішили знищити його, наславши великий грім з блискавкою та зливу. Але морський бог, мудрий Еа, змилосердився над своїм улюбленцем Утнапіштим і порадив йому збудувати корабель, забрати туди своїх кревних, всі породи створінь і насіння рослин. Корабель буря сім день ганяла по воді; його жителі висилали голуба, ластівку, крука одного за другим, щоб довідатися, чи не спала вода. По скінченні потопу життя на землі відродилося знову.
Як вавілоня- Поняття про смерть і не уявляли про той світ у вавілонян смерть, пек- були трохи инші, ніж у ло та рай. єгиптян. Смерть здавалася їм найбільшим злом і жахом. Вона „не відпускає на волю" і „як билиноньку" підкошує життя, „кидає в тяжкі кайдани", „прохромлює ножем". Вся величність і сила світу щезають разом зі смертю. В оповіданні про богиню Іштар, що дає всяке щастя й ра
Фігурка демона, що дає образ сухого й шкідливого південно - західного вітру: її чепляли над дверима, щоб огидливий образ демона відігнав його від будинку.
дощі на землі, переказується, як саму богиню примусили спуститися в пекло й витерпіти муки; з неї зірвали її вінець, всі прикраси, її закували в ланцюги: її прекрасне лице й тіло
вкрилося болючими ранами, її серце й голова були розбиті неміччю. Так само розбивається й істота людська.
Огидливі духи наповнюють підземне пекло. Вони катують душі померших. Але вони також виходять і на землю; прилітають вони з страшної пустині з заходу, лютують уночі. Це дивовища, які жадають крови, все винищують, навіть статуї богів. „Вони, подібно до гадів, залазять у-житла людей. Вони крадуть ’ дружину в чоловіка, виривають
дитину з рук у батька, виганяють господаря з його сім’ї. Вони переходять з села в село, крадуть дітей, виганяють птахів з гнізда, б’ють волів і ягнят; ці злі демони—дикі ловці". Вони приносять посуху, насилають хвороби; один — лихоманку, другий— чуму, третій хватає чоловіка за горло.
Оточений злими богами та привидами, чоловік усіма силами намагається оборонитися від них. Найпевнішии спосіб—виготовити образ злого духа, найподібніший до нього, і почепить цю ляльку перед хатою, щоб виглядом її . відгонити самого злого духа, або, ще краще, урочисто, з прокльонами, спалити цю ляльку. Вавілоняне надавали демонам огидливих рис: вискалені зуби, роги, щетина, хвости й кіхті та т. и. З цього склалася постать демона, яка потім пере- йшладо європейців.
Але в безрадісних думках жевріла надія на позбавлення. Щороку святкується повернення з підземного царства помершого молодого бога, що його ( хутких хмар, до голубів, які летять до своїх домівок.
Фінікійські міста, що розкинулися в трьох частинах світу; не складали однієї держави. Але між містами метрополії, тоб-то! батьківщини, і колоніями, тоб-то новими оселеннями, захова-; лися дружні відносини: скрізь почитали соняшного бога Мель-; карта, який мандрує з моряками, вказує їм шлях; статую його ставили в гавані:' перед відплиттям і по скінченні подорожі йому приносили жертву. '
Коли фінікіяне дісталися до Гібралтарської скелі, проти якої підіймається високий беріг Африки, вони зразу вирішили, що. Мелькарт поставив тут людям прикордонні стовпи; позаду них бог відходить на спокій. Але потім вони відважились піти і за стовпи. На березі Іспанії біля Атлантичного океану вони збудували на висуненій скелі Гадір (сучасний Кадикс). Особливо далеко фінікійські моряки плавали на південь вздовж берегів Африки; вони знали Канарські острови й Гвінею. Одного разу фінікіяне, що були на службі у єгипетського царя, зробили подорож кругом всієї Африки, попливли Аравійською затокою на південь і вернулися через Гібралтарську протоку, Середземним морем до гирла Нілу.
Ні один нарід в старі часи не об’їхав стільки країн, як,, фінікіяне; їм були добре відомі завороти берегів Середземного’ моря, протоки його,—стоянки на островах, зручні гавані й небезпечні скелі та обмілі. Від тих двох назв, які вони дали своїй країні і новим землям, асу (схід) і ереб (захід), вийшли імена двох материків, Азія й Європа. !
Фінікіяне‘везли на захід здебільшого вироби вавілонського та єгипетського ремества: тканини, зброю, посуд, речі роскоши між ними скляні речі; з заходу до Азії вони привозили сировину: метал, червону фарбу, яку здобували з пурпурового п’я- вушника. З берегу Балтійського моря вони одержували бурштин, що цінився як оздоба, з сучасної Англії оливо, потрібне для виготовлення бронзи. Перший і другий предмети підвозилися через Середню двропу вздовж річних долин до берегів Середземного моря. ' ~
Фінікіяне використали не тільки товари, але й винаходи Вавілону та дгипту. Вони взяли звідти міру й ваг.У> а так само й абетку. В торговельній справі їм потрібні були прості знаки, які
ложна хутко написати. Через це вони перейняли тільки звукові літери; в їхній абетці було тільки 22 знаки. На цю фінікійську абетку схожі всі пізніші європейські абетки (грецька, латинська, німецька, слав’янська).
За Саргона, біля 700 р. до X., фінікіяне на морі зустріли сильних суперників—греків. '
Еще по теме II. Великі держави старовинного Сходу.:
- 9. Алеясандрб Великій (333—393).
- Гибель Ассирийской державы
- Держава Агафокла
- Початок Римської держави.
- Сицилийская держава
- § 6. Падение Персидской державы.
- Глава 3. Ассирийская держава
- 3. ДРЕВНИЕ «МИРОВЫЕ» ДЕРЖАВЫ
- Падение хеттской державы
- Образование Ассирийской державы
- Создание державы Ахеменидов
- 1. ЗАПАДНЫЕ САТРАПИИ АХЕМЕНИДСКОЙ ДЕРЖАВЫ
- IV. Греки й перська держава 700—480 р.р. до X.
- § 4. Организация Ассирийской военной державы.
- БОРЬБА ВНУТРИ ХУННСКОЙ ДЕРЖАВЫ
- ОБЩЕСТВЕННЫЙ И ГОСУДАРСТВЕННЫЙ СТРОЙ АХЕМЕНИДСКОЙ ДЕРЖАВЫ
- Афинская морская держава
- Глава 19 ДЕРЖАВА АЛЕКСАНДРА
- 4. ПЕРСИДСКАЯ ДЕРЖАВА ПОСЛЕ РЕФОРМ ДАРИЯ I