<<
>>

ПІЗНЬОПЕРВІСНА ОБЩИНА

Часткова стабілізація господарського, соціального та культурно-історичного розвитку населення наприкінці ме­золіту зумовлювалася, насамперед, тимчасовим підвищен­ням продуктивності мисливства, що було пов'язано з поши­ренням лука та стріл, розвитком ускладненого збиральницт­ва, а також широким застосуванням ефективних знарядь праці для обробки його продуктів (зернотерок, товкачів, ступок і т.

ін.) та сприятливими кліматичними умовами на Початку голоцена. У свою чергу відносна стабілізація госпо­дарства спричинила зростання чисельності і густоти насе­лення, стабільність його етнічного складу, виникнення соці-

ально-економічних структур, які регулювали не тільки внут­рішні стосунки в общині, а й відносини між общинами різ­ного рівня спорідненості.

Подальший розвиток суспільства потребував не тільки поліпшення технічного оснащення економіки, а й ретельні­шого і цілеспрямованішого використання природних ресур­сів обмежених територій, удосконалення внутрішніх і зов­нішніх соціальних та економічних стосунків в общинах. Вод­ночас слід зауважити, що в мезоліті вже досить чітко просте­жується нерівномірність господарського і соціального роз­витку населення окремих регіонів ойкумени, зумовлена, пе­редусім, різним складом і енергетичним потенціалом життєзабезпечуючих ресурсів цих регіонів та особливостями їхніх природно-кліматичних умов, що потребувало різних форм виробничих і соціальних зусиль для життєзабезпечен­ня їхнього населення, а також призводило, як уже згадувало­ся вище, до всіляких локальних чи навіть регіональних криз.

Розв'язання складної економічної ситуації в цих регіонах було можливе лише на шляху трансформації засобів вироб­ництва, пошуків нових джерел збільшення життєво необхід­них ресурсів, удосконалення структури суспільства. Все це було реалізоване лише із запровадженням відтворюючого господарства, яке англійський археолог Г.

Чайлд розглядає як аграрну (неолітичну) революцію — підгрунтя виникнен­ня цивілізацій.

Разом зі зміною форми економіки у виробництві і побу­ті запроваджуються нові знаряддя праці, з'являються кера­мічний посуд, прядіння, ткацтво, удосконалюються система влади та управління в общині, що, у свою чергу, спричиняє трансформацію всієї системи життєзабезпечення, соціальної організації суспільства, його ідеології та духовної культури.

Проте новітні дослідження археологів показують, що всі ці зміни відбувалися поступово. З'ясувалося, що новації в економіці, соціальному житті та побуті суворо не детерміно­вані в часі, й можуть виникати у різній послідовності. Так, перші прояви відтворюючого господарства в Україні не зав­жди супроводжувалися виникненням кераміки («докераміч- ний» неоліт) або нових, зокрема шліфованих, знарядь праці (сокира, мотика тощо). Значно пізніше, ніж в інших регіо­нах, мешканці степів України освоїли прядіння і ткацтво. І все ж таки слід визнати, що всі корінні зміни, що сталися у неолітичний час в Україні, пов'язані, насамперед, із запро­вадженням скотарства та землеробства.

З розвитком землеробства та скотарства формується но­ве розуміння власності на землю, худобу та на продукти ви­

робництва. Особливу увагу общини тепер привертає розпо­діл надлишків продуктів громадського виробництва і про­мислу окремих представників общини, отриманих понад не­обхідний колективний продукт. Зростання чисельності об­щини та ускладнення процесу виробництва потребували вдосконалення системи управління, яка поступово ставала все більш складною та ієрархічною.

Виникнення скотарства і землеробства. Визнаючи вирі­шальну роль відтворюючих форм економіки в подальшому розвитку людства і становленні цивілізації, дослідники по- різному визначають час, передумови і центри виникнення землеробства та скотарства, характер їхнього поширення по земній кулі.

Передусім, існують труднощі з визначенням місця і ролі перших виявів приручення тварин і культивації рослин у системі господарювання і життєзабезпечення первісного на­селення.

Справді, як, наприклад, розцінити приручення со­баки, яке, ймовірно, відбулося вже в пізньому палеоліті? Це був початок скотарства, його найранніша форма, чи лише зародження ідеї скотарства — як можливість спільного спів­існування людини і тварини, з розвитком якої значно пізні­ше виникає само скотарство як система життєзабезпечуючо- го господарювання? На думку багатьох фахівців, собака в мисливському господарстві первісної общини — лише по­мічник людини під час полювання. У такому контексті її приручення можна визначити як один із засобів удоскона­лення мисливсько-збиральницького господарства. Якщо на­віть визнати, що приручений собака в пізньому палеоліті міг бути використаний і як продукт харчування, то згідно з ар­хеологічними даними не тільки пізнього палеоліту, а й ме- ' золіту його питома вага в загальному обсязі мисливської здобичі була мізерною.

Така ж ситуація простежується і з початком культивації рослин. Етнологам відомі чимало народів, які просто догля­дають за природними ділянками диких рослин. У багатьох випадках таке «господарювання» давало значний економіч­ний ефект і, водночас, гальмувало зародження землеробства серед цих народів. Нагадаємо також про широке запрова­дження в пізньому палеоліті і в мезоліті так званого усклад­неного збиральництва, що привело в деяких випадках на­прикінці мезоліту навіть до виникнення посуду. Дійсно, як визначити таку форму господарювання, як уже культивацію, хай ще і диких, рослин, чи як систему ускладненого зби­ральництва, але вже наближеного до землеробства?

Від з’ясування цих проблем залежить визначення часу

виникнення землеробства і скотарства. Деякі дослідники пропонують розглядати становлення відтворюючої економі­ки як довготривалий поступовий процес, протягом якого вони виділяють щонайменше три етапи:

1. Формування передумов виникнення землеробства і скотарства. Розширення ареалів розповсюдження видів ди­ких тварин і рослин, придатних для приручення та культи­вації. Поява примітивних видів культивації рослин і приру­чення тварин.

Час приручення собаки і запровадження ус­кладненого збиральництва.

2. Виникнення землеробства і скотарства в певних еко­логічних умовах окремих осередків ойкумени. На ранніх етапах у цих осередках відтворюючі форми господарства ма­ли допоміжне, другорядне значення в життєзабезпеченні на­селення цих регіонів.

3. Землеробство і скотарство стають основою життєзабез­печення населення, відіграють провідну роль у подальшому розвитку суспільства.

Не з'ясовані до кінця й причини виникнення скотарства та землеробства. Так, більшість дослідників вважає основою виникнення відтворюючої економіки господарські потреби суспільства, що розвивається. Проте і в наш час дехто з науковців дотримується висунутої ще наприкінці XIX ст. ідеї про приручення тварин та культивацію рослин із релі­гійних потреб, пов'язаних із виконанням певних ритуалів. Деякі дослідники взагалі вважають, що приручення тварин виникло з випадкових дій людини. Таких, наприклад, як ут­римання окремими людьми тварин-«любимчиків», чи взага­лі в процесі розваги дітей із звірятами.

Цей цікавий феномен тяжіння малих звірів різних видів один до одного, і дітей людини в тому числі, поки що зали­шається недослідженим у психологічній науці. Проте він широко відображений у художній літературі. Згадаємо хоча б «Дитячий дім» С. Маршака, де в зоологічному саду разом розважаються левеня і вовченя, козеня і ведмежа та інші «ді­ти», або «Мауглі» Р. Кіплінга. Очевидно, є всі підстави вва­жати, що приручення тварин розпочалося з привадження їхнього молодняка до стародавніх поселень. І в цьому ви­падку роль дітей, безперечно, була значною.

Проте більшість сучасних дослідників вважає, що виник­нення відтворюючої економіки пов'язане з потребами даль­шого розвитку суспільства й, насамперед, із необхідністю надійного і безперебійного забезпечення людства життєви­ми ресурсами, що виникла в умовах кризової ситуації роз­витку господарства мисливців, рибалок та збирачів. Однак

виникнення землеробства та скотарства не завжди спричи­нювалося екологічною кризою.

Необхідні були ще декілька передумов.

По-перше. Достатньо високий рівень розвитку технічних jaco6iB і навичок ведення мисливсько-збиральницького гос­подарства, з тим, щоб на початковому етапі доместикації (зміни відношення людини до майбутніх свійських тварин і рослин — догляд за ними, штучне відтворення й т. ін.) за- Эезпечити більш-менш надійне надходження продуктів хар­чування. Інакше зберегти молодняк та засівний матеріал бу- іо б просто неможливо.

Такий рівень був досягнутий у мезоліті завдяки широко­му запровадженню досконалої технології обробки каменю, кості і дерева, появі ефективної мисливської зброї (лука зі лрілами) та нових знарядь для обробки продуктів збираль­ництва. Це забезпечило, як уже зазначалося вище, хай і тим­часову, проте вкрай необхідну в умовах екологічної кризи стабілізацію економіки первісних общин, що, зрештою, й іало можливість розпочати відтворення необхідних киггєвих ресурсів.

По-друге. Достатньо високий рівень знання первісною подиною біології тварин і рослин, а також засобів зберіган­ня продуктів харчування. Набута протягом багатьох тисяч юків практика мисливсько-збиральницького господарства шбезпечила первісній людині надійне знання механізму юзмноження тварин і рослин, що відбилося в різноманіт­них звичаях і обрядах. Проте цей досвід знадобився первіс­ній людині лише в критичній екологічній ситуації, коли во­на опинилася перед, дилемою: остаточно спустошити свою «кормову» територію чи почати поступово відтворювати її, шираючись на свої знання. Зрозуміло, що відтворююча еко­номіка взагалі неможлива без постійного накопичення про­ектів землеробства і тваринництва, що передбачає наяв­ність глибоких знань і досвіду їх обробки й зберігання.

По-третє. Землеробство і скотарство виникають у пев­ній демографічній ситуації. Вище було показано, що «кор- «ова» територія певних осередків має різний потенціал біо- «аси, який значною мірою залежить від природно-кліматич­них умов. Проте навіть регіони з багатим природним потен- ііалом біомаси спроможні прогодувати лише обмежену кількість населення.

У випадках, коли люди споживають іільше біомаси, ніж її здатна відтворити природа, виникає оологічна криза, розв'язання якої можливе або шляхом від- :оду частини населення на інші території, або завдяки за- іровадженню штучного відтворення біомаси. Однак не всі

дослідники підтримують ідею демографічно-екологічної кризи. Англійські вчені Р. Брейдвуд та Дж. Мелларт, на­приклад, вважають, що виникнення землеробства і скотар­ства було закономірним наслідком поступового розвитку ви­робничих технологій і досвіду людини в пізнанні природи.

По-четверте. Виникнення землеробства і скотарства бу­ло б неможливим без певного геоботанічного фону. Перш за все, в осередках первинного виникнення відтворюючих форм господарства щонайменше мали бути рослини і твари­ни, які піддавалися б доместикації. Необхідні були також сприятливі природно-кліматичні умови для запровадження землеробства і скотарства.

Так, із 150 тис. видів наземних тварин людина викорис­товує лише 3 тис. видів. До того ж, не всі придатні для спо­живання тварини піддаються доместикації, реакція більшос­ті з них на людину «негативна», тобто вони без фізичного примусу не можуть жити поруч із нею. Примусове (клітко­ве або вольєрне) вирощування їстівних і промислових тва­рин виникло значно пізніше, з розвитком технічних засобів скотарства.

Що ж до рослин, то більшість із них не дають помітно­го зростання урожайності, незважаючи на активне втручан­ня в їхню селекцію людини. Сучасні культурні рослини в епоху пізнього палеоліту і неоліту мали певний, досить об­межений ареал природного поширення (про що конкретні­ше йтиметься нижче), а тому лише в зонах свого природно­го зростання могли бути доместиковані. Згодом доместико- вані рослини, внаслідок запозичення їх іншими народами, або з інших причин, набули більш широкого розповсюджен­ня. Важливою передумовою виникнення землеробства була наявність сприятливих природно-кліматичних умов і, в пер­шу чергу, родючих грунтів, придатних для обробки знаряд­дями того часу.

Свого часу Микола Іванович Вавилов висунув гіпотезу осередкового виникнення землеробства та окреслив його первинні центри. В наш час більшість дослідників поділя­ють основну ідею Μ. І. Вавилова про осередкове виникнен­ня землеробства, щоправда, багато хто з них висловлює сум­нів щодо кількості виділених ним осередків. Останнім часом серед дослідників поширилася ідея про відсутність локаль­ної приуроченості виникнення землеробства. І все ж, незва­жаючи на дискусійність цього питання, визначимо основні осередки первинного становлення відтворюючої економіки.

Безперечно, найдавнішим був східносередземномор- ський (передньоазійський) осередок виникнення відтворюючого

Ърсподарства,який простягався від східного узбережжя Се- Кедзе много моря до гір Загросу (в Ірані) й від Палестини до ■Закавказзя. Землеробство і скотарство, як форми життєза- Жєзпєчуючогогосподарства, тут почали складатися з IX — VIII тис. до н. е. Вперше у цьому регіоні були доместикова- ■іі пшениця, ячмінь, жито, горох, вика, сочевиця та інші Кослини. Водночас у горах Загросу були приручені коза і 'вівця. Згодом кіз і овець почали розводити в Палестині і І Малій Азії, причому в Загросі і Палестині переважала до- I местикація кіз, а в Малій Азії — овець. Пізніше, в Півден­ній Анатолії (Туреччина) приручили велику рогату худобу, а також свиней. Розведення останніх у цьому осередку було Ііть обмеженим.

І р у г и м первинним осередком становлення відтворюю- господарства був південно-східноазійський регіон (Півден- Китай, Північно-Східна Індія та Південно-Східна Азія). >ше тут була запроваджена культивація рису та бульбо- іів (торо, ямс тощо). На півдні вирощували хлібне дере- Зеред місцевих доместикованих тварин були гаяли (різ­ці биків), буйволи, свині, кури. Становлення землероб- і скотарства відбулося тут у VII — V тис. до н. е.

rр е т і м був східноазійський осередок (Монголія, При- >'я, Північний Китай), де в VII — V тис. до н. е. почали вдувати чумизу. Важливим джерелом білкової їжі були ж домашні кури та собака. Цікаво, що такий невеликий р доместикованих рослин і тварин виявився тут достат­няя переходу до відтворюючого господарства. І лише у ій половині II тис. до н. е. тут поширилися пшениця, нь, рис, велика рогата худоба, вівці та кози.

'тановлення відтворюючої економіки в Африці дослідже- оки що недостатньо. Попередньо на цьому континенті іяють три осередки виникнення землеробства і скотар- , але їх виокремлення є надто суперечливим і поки що статньо аргументованим. Досить чітко простежується по- к вирощування в оазисах Південного Єгипту ще у тис. до н. е. багаторядного ячменю. Проте більшість дос- иків включає цей північноафриканський мік- ередок у східносередземноморський як вторинний.

І р у г и й осередок уже суто африканського землероб- виник, на думку дослідників, у середині голоцену в гральній та Південно-Східній Сахарі, де вперше були Рстиковані африканське (перлисте) просо та сорго, а >м лобія, теф та інші рослини. Походження великої ро- худоби у цьому регіоні остаточно не доведене, хоча ається, що тура в Сахарі приручили самостійно, а

методи одомашнення овець і кіз, на думку більшості дослід­ників, були запозичені зі сходу.

У зв'язку з визначенням цього «екзотичного» осередка варто також зауважити, що в наш час усі дикі попередники згаданих вище рослин поширені значно південніше Сахари. Однак сучасними археологічними і палеокліматичними дос­лідженнями доведено, що в середньому голоцені природні умови в Сахарі були досить сприятливими для розвитку від­творюючого господарства. Згодом із цього регіону скотар­ство, а також культури перлистого проса і сорго проникли в південніші райони Африки.

Третій осередок первинного землеробства склався в середині голоцену в лісостепових районах Західної Африки (гвінейсько-камерунський), де розпочалася культивація бульбоплодів (ямс), бобових (лобія, воандзея) та олійної пальми. Надалі (IV — II тис. до н. е.) цей осередок підпадає під вплив північніших осередків (сахарського та нігеро-се- негальського), запозичує від них скотарство, а також такі рослини, як рис, росичку, просо та ін., і стає своєрідним центром дальшого поширення відтворюючої економіки в південніші райони Африканського континенту.

Незалежно від Старого Світу досить рано виникли два самостійні осередки землеробства, а згодом і своєрідного скотарства в Америці.

Перший із них виник у горах Мезоамерики (Південна і Центральна Мексика). Його формування відбувалося над­звичайно повільно (з IX по IV тис. до н. е.) з різних, як гео­ботанічних, так і суспільних, причин. В Мезоамериці впер­ше була створена культура маїсу (кукурудзи), дикі родичі якої до нашого часу не виявлені, а також розпочата культи­вація амаранту (щириці), квасолі, гарбуза, перцю та плодо­вих дерев (авокадо, чупандильї, сливи тощо).

Другий осередок первинного землеробства і скотар­ства в Південній Америці (андський) охоплює гірські та пе­редгірні райони Колумбії, Еквадору, Перу та Болівії, де про­тягом VII — V тис. до н. е. була розпочата культивація цілої низки бульбоплодів (картопля, батат, маніока, ока, анью), а також зернових (амарант, кіноа та ін.), бобових, гарбузів, перцю тощо. Високогірні бульбоплоди (картопля, ока, анью) були досить родючими, що сприяло формуванню постійних поселень. Проте остаточна стабілізація відтво­рюючого господарства, насамперед у передгір'ях андського осередка, відбулася лише після запозичення культури маїсу з Мезоамерики.

Найдавніше скотарство на Американському континенті

■фіксується в Андах з VII тис. до н. е. Воно пов'язане з до- Кестикацією лами і альпаки, а згодом тут були приручені І морські свинки, гуанако та інші тварини.

Немає єдності серед дослідників щодо часу і шляхів ста- ■новлення відтворюючого господарства в Європі, в тому чис- g⅛i і в Україні. Ще донедавна переважала думка, що земле­робство і скотарство в Європі, насамперед на Балканах, ■склалось унаслідок міграцій населення або інтродукції

■ (культурних запозичень) із Передньої Азії. Чимало дослід­ників і сьогодні дотримуються цієї версії. Проте останнім пасом зростає число прихильників (М. Вийнен, Р. Деннел, J Дж. Кларк, Я. Козловський та ін.) версії становлення само- ■стійного центру первинного землеробства в Південно-Схід- Ї ній Європі, перш за все на Балканах.

Ще з часів мезоліту місцеве населення цього регіону до- 1 глядало за посівами й широко використовувало для харчу- I вання та відгодівлі тварин ячмінь, горох, вику, сочевицю, а І згодом і просо. Починаючи з VII тис. до н. е. культурні ви- |ди зазначених рослин, а також пшениці та ёмеру широко {'представлені на неолітичних поселеннях Балкан і суміжних ■територіях, у тому числі й на поселеннях буго-дністровської І неолітичної культури в Україні.

Балкани і Північне Причорномор’я стали своєрідним ■осередком первинного приручення бика, свині та коня. Ви- Іще вже зазначалося, що з часів пізнього палеоліту бик на ■півдні України був не тільки основним об'єктом промислу, іа й вважався культовою твариною. Кінь і дикий кабан теж ■були поширені у степовій зоні Північного Причорномор'я, а на початку мезоліту навіть стали на деякий час об’єктами І основного промислу. На думку А. Д. Столяра, саме в цей пе-

■ ріод відбулася доместикація свині. У VIII — VII тис. до н. е. І у степах Причорномор’я і на Балканах розпочалася домести- I кація тура. Пізніше, ймовірно, в Південній Європі був до- I местикований муфлон (дика вівця). Дехто з дослідників вва- ■жає, що вівця була запозичена з Передньої Азії. Як би то не

<< | >>
Источник: Станко В. Н. та ін.. Історія первісного суспільства: Підручник. — К.,1999. - 240 с.. 1999

Еще по теме ПІЗНЬОПЕРВІСНА ОБЩИНА:

  1. Сельская община
  2. § 8. Патриархальная семейная община.
  3. 1. ПРИНЦИПАТ II ОБЩИНА
  4. Община (айлью)
  5. Сельская община
  6. Сельская община и земельные отношения
  7. СЕЛЬСКАЯ ОБЩИНА. НАЛОГИ И ПОВИННОСТИ
  8. КУМРАНСКАЯ ОБЩИНА
  9. 2. ГРАЖДАНСКО-ХРАМОВЫЕ ОБЩИНЫ В ЗАПАДНЫХ САТРАПИЯХ
  10. А. Ю. Дворниченко ГОРОДСКАЯ ОБЩИНА И КНЯЗЬ В ДРЕВНЕМ СМОЛЕНСКЕ
  11. § 1. Основные черты материнской родовой общины.
  12. § 5. Возникновение первобытной родовой общины.