ПІЗНЬОПЕРВІСНА ОБЩИНА
Часткова стабілізація господарського, соціального та культурно-історичного розвитку населення наприкінці мезоліту зумовлювалася, насамперед, тимчасовим підвищенням продуктивності мисливства, що було пов'язано з поширенням лука та стріл, розвитком ускладненого збиральництва, а також широким застосуванням ефективних знарядь праці для обробки його продуктів (зернотерок, товкачів, ступок і т.
ін.) та сприятливими кліматичними умовами на Початку голоцена. У свою чергу відносна стабілізація господарства спричинила зростання чисельності і густоти населення, стабільність його етнічного складу, виникнення соці-
ально-економічних структур, які регулювали не тільки внутрішні стосунки в общині, а й відносини між общинами різного рівня спорідненості.
Подальший розвиток суспільства потребував не тільки поліпшення технічного оснащення економіки, а й ретельнішого і цілеспрямованішого використання природних ресурсів обмежених територій, удосконалення внутрішніх і зовнішніх соціальних та економічних стосунків в общинах. Водночас слід зауважити, що в мезоліті вже досить чітко простежується нерівномірність господарського і соціального розвитку населення окремих регіонів ойкумени, зумовлена, передусім, різним складом і енергетичним потенціалом життєзабезпечуючих ресурсів цих регіонів та особливостями їхніх природно-кліматичних умов, що потребувало різних форм виробничих і соціальних зусиль для життєзабезпечення їхнього населення, а також призводило, як уже згадувалося вище, до всіляких локальних чи навіть регіональних криз.
Розв'язання складної економічної ситуації в цих регіонах було можливе лише на шляху трансформації засобів виробництва, пошуків нових джерел збільшення життєво необхідних ресурсів, удосконалення структури суспільства. Все це було реалізоване лише із запровадженням відтворюючого господарства, яке англійський археолог Г.
Чайлд розглядає як аграрну (неолітичну) революцію — підгрунтя виникнення цивілізацій.Разом зі зміною форми економіки у виробництві і побуті запроваджуються нові знаряддя праці, з'являються керамічний посуд, прядіння, ткацтво, удосконалюються система влади та управління в общині, що, у свою чергу, спричиняє трансформацію всієї системи життєзабезпечення, соціальної організації суспільства, його ідеології та духовної культури.
Проте новітні дослідження археологів показують, що всі ці зміни відбувалися поступово. З'ясувалося, що новації в економіці, соціальному житті та побуті суворо не детерміновані в часі, й можуть виникати у різній послідовності. Так, перші прояви відтворюючого господарства в Україні не завжди супроводжувалися виникненням кераміки («докераміч- ний» неоліт) або нових, зокрема шліфованих, знарядь праці (сокира, мотика тощо). Значно пізніше, ніж в інших регіонах, мешканці степів України освоїли прядіння і ткацтво. І все ж таки слід визнати, що всі корінні зміни, що сталися у неолітичний час в Україні, пов'язані, насамперед, із запровадженням скотарства та землеробства.
З розвитком землеробства та скотарства формується нове розуміння власності на землю, худобу та на продукти ви
робництва. Особливу увагу общини тепер привертає розподіл надлишків продуктів громадського виробництва і промислу окремих представників общини, отриманих понад необхідний колективний продукт. Зростання чисельності общини та ускладнення процесу виробництва потребували вдосконалення системи управління, яка поступово ставала все більш складною та ієрархічною.
Виникнення скотарства і землеробства. Визнаючи вирішальну роль відтворюючих форм економіки в подальшому розвитку людства і становленні цивілізації, дослідники по- різному визначають час, передумови і центри виникнення землеробства та скотарства, характер їхнього поширення по земній кулі.
Передусім, існують труднощі з визначенням місця і ролі перших виявів приручення тварин і культивації рослин у системі господарювання і життєзабезпечення первісного населення.
Справді, як, наприклад, розцінити приручення собаки, яке, ймовірно, відбулося вже в пізньому палеоліті? Це був початок скотарства, його найранніша форма, чи лише зародження ідеї скотарства — як можливість спільного співіснування людини і тварини, з розвитком якої значно пізніше виникає само скотарство як система життєзабезпечуючо- го господарювання? На думку багатьох фахівців, собака в мисливському господарстві первісної общини — лише помічник людини під час полювання. У такому контексті її приручення можна визначити як один із засобів удосконалення мисливсько-збиральницького господарства. Якщо навіть визнати, що приручений собака в пізньому палеоліті міг бути використаний і як продукт харчування, то згідно з археологічними даними не тільки пізнього палеоліту, а й ме- ' золіту його питома вага в загальному обсязі мисливської здобичі була мізерною.Така ж ситуація простежується і з початком культивації рослин. Етнологам відомі чимало народів, які просто доглядають за природними ділянками диких рослин. У багатьох випадках таке «господарювання» давало значний економічний ефект і, водночас, гальмувало зародження землеробства серед цих народів. Нагадаємо також про широке запровадження в пізньому палеоліті і в мезоліті так званого ускладненого збиральництва, що привело в деяких випадках наприкінці мезоліту навіть до виникнення посуду. Дійсно, як визначити таку форму господарювання, як уже культивацію, хай ще і диких, рослин, чи як систему ускладненого збиральництва, але вже наближеного до землеробства?
Від з’ясування цих проблем залежить визначення часу
виникнення землеробства і скотарства. Деякі дослідники пропонують розглядати становлення відтворюючої економіки як довготривалий поступовий процес, протягом якого вони виділяють щонайменше три етапи:
1. Формування передумов виникнення землеробства і скотарства. Розширення ареалів розповсюдження видів диких тварин і рослин, придатних для приручення та культивації. Поява примітивних видів культивації рослин і приручення тварин.
Час приручення собаки і запровадження ускладненого збиральництва.2. Виникнення землеробства і скотарства в певних екологічних умовах окремих осередків ойкумени. На ранніх етапах у цих осередках відтворюючі форми господарства мали допоміжне, другорядне значення в життєзабезпеченні населення цих регіонів.
3. Землеробство і скотарство стають основою життєзабезпечення населення, відіграють провідну роль у подальшому розвитку суспільства.
Не з'ясовані до кінця й причини виникнення скотарства та землеробства. Так, більшість дослідників вважає основою виникнення відтворюючої економіки господарські потреби суспільства, що розвивається. Проте і в наш час дехто з науковців дотримується висунутої ще наприкінці XIX ст. ідеї про приручення тварин та культивацію рослин із релігійних потреб, пов'язаних із виконанням певних ритуалів. Деякі дослідники взагалі вважають, що приручення тварин виникло з випадкових дій людини. Таких, наприклад, як утримання окремими людьми тварин-«любимчиків», чи взагалі в процесі розваги дітей із звірятами.
Цей цікавий феномен тяжіння малих звірів різних видів один до одного, і дітей людини в тому числі, поки що залишається недослідженим у психологічній науці. Проте він широко відображений у художній літературі. Згадаємо хоча б «Дитячий дім» С. Маршака, де в зоологічному саду разом розважаються левеня і вовченя, козеня і ведмежа та інші «діти», або «Мауглі» Р. Кіплінга. Очевидно, є всі підстави вважати, що приручення тварин розпочалося з привадження їхнього молодняка до стародавніх поселень. І в цьому випадку роль дітей, безперечно, була значною.
Проте більшість сучасних дослідників вважає, що виникнення відтворюючої економіки пов'язане з потребами дальшого розвитку суспільства й, насамперед, із необхідністю надійного і безперебійного забезпечення людства життєвими ресурсами, що виникла в умовах кризової ситуації розвитку господарства мисливців, рибалок та збирачів. Однак
виникнення землеробства та скотарства не завжди спричинювалося екологічною кризою.
Необхідні були ще декілька передумов.По-перше. Достатньо високий рівень розвитку технічних jaco6iB і навичок ведення мисливсько-збиральницького господарства, з тим, щоб на початковому етапі доместикації (зміни відношення людини до майбутніх свійських тварин і рослин — догляд за ними, штучне відтворення й т. ін.) за- Эезпечити більш-менш надійне надходження продуктів харчування. Інакше зберегти молодняк та засівний матеріал бу- іо б просто неможливо.
Такий рівень був досягнутий у мезоліті завдяки широкому запровадженню досконалої технології обробки каменю, кості і дерева, появі ефективної мисливської зброї (лука зі лрілами) та нових знарядь для обробки продуктів збиральництва. Це забезпечило, як уже зазначалося вище, хай і тимчасову, проте вкрай необхідну в умовах екологічної кризи стабілізацію економіки первісних общин, що, зрештою, й іало можливість розпочати відтворення необхідних киггєвих ресурсів.
По-друге. Достатньо високий рівень знання первісною подиною біології тварин і рослин, а також засобів зберігання продуктів харчування. Набута протягом багатьох тисяч юків практика мисливсько-збиральницького господарства шбезпечила первісній людині надійне знання механізму юзмноження тварин і рослин, що відбилося в різноманітних звичаях і обрядах. Проте цей досвід знадобився первісній людині лише в критичній екологічній ситуації, коли вона опинилася перед, дилемою: остаточно спустошити свою «кормову» територію чи почати поступово відтворювати її, шираючись на свої знання. Зрозуміло, що відтворююча економіка взагалі неможлива без постійного накопичення проектів землеробства і тваринництва, що передбачає наявність глибоких знань і досвіду їх обробки й зберігання.
По-третє. Землеробство і скотарство виникають у певній демографічній ситуації. Вище було показано, що «кор- «ова» територія певних осередків має різний потенціал біо- «аси, який значною мірою залежить від природно-кліматичних умов. Проте навіть регіони з багатим природним потен- ііалом біомаси спроможні прогодувати лише обмежену кількість населення.
У випадках, коли люди споживають іільше біомаси, ніж її здатна відтворити природа, виникає оологічна криза, розв'язання якої можливе або шляхом від- :оду частини населення на інші території, або завдяки за- іровадженню штучного відтворення біомаси. Однак не всідослідники підтримують ідею демографічно-екологічної кризи. Англійські вчені Р. Брейдвуд та Дж. Мелларт, наприклад, вважають, що виникнення землеробства і скотарства було закономірним наслідком поступового розвитку виробничих технологій і досвіду людини в пізнанні природи.
По-четверте. Виникнення землеробства і скотарства було б неможливим без певного геоботанічного фону. Перш за все, в осередках первинного виникнення відтворюючих форм господарства щонайменше мали бути рослини і тварини, які піддавалися б доместикації. Необхідні були також сприятливі природно-кліматичні умови для запровадження землеробства і скотарства.
Так, із 150 тис. видів наземних тварин людина використовує лише 3 тис. видів. До того ж, не всі придатні для споживання тварини піддаються доместикації, реакція більшості з них на людину «негативна», тобто вони без фізичного примусу не можуть жити поруч із нею. Примусове (кліткове або вольєрне) вирощування їстівних і промислових тварин виникло значно пізніше, з розвитком технічних засобів скотарства.
Що ж до рослин, то більшість із них не дають помітного зростання урожайності, незважаючи на активне втручання в їхню селекцію людини. Сучасні культурні рослини в епоху пізнього палеоліту і неоліту мали певний, досить обмежений ареал природного поширення (про що конкретніше йтиметься нижче), а тому лише в зонах свого природного зростання могли бути доместиковані. Згодом доместико- вані рослини, внаслідок запозичення їх іншими народами, або з інших причин, набули більш широкого розповсюдження. Важливою передумовою виникнення землеробства була наявність сприятливих природно-кліматичних умов і, в першу чергу, родючих грунтів, придатних для обробки знаряддями того часу.
Свого часу Микола Іванович Вавилов висунув гіпотезу осередкового виникнення землеробства та окреслив його первинні центри. В наш час більшість дослідників поділяють основну ідею Μ. І. Вавилова про осередкове виникнення землеробства, щоправда, багато хто з них висловлює сумнів щодо кількості виділених ним осередків. Останнім часом серед дослідників поширилася ідея про відсутність локальної приуроченості виникнення землеробства. І все ж, незважаючи на дискусійність цього питання, визначимо основні осередки первинного становлення відтворюючої економіки.
Безперечно, найдавнішим був східносередземномор- ський (передньоазійський) осередок виникнення відтворюючого
Ърсподарства,який простягався від східного узбережжя Се- Кедзе много моря до гір Загросу (в Ірані) й від Палестини до ■Закавказзя. Землеробство і скотарство, як форми життєза- Жєзпєчуючогогосподарства, тут почали складатися з IX — VIII тис. до н. е. Вперше у цьому регіоні були доместикова- ■іі пшениця, ячмінь, жито, горох, вика, сочевиця та інші Кослини. Водночас у горах Загросу були приручені коза і 'вівця. Згодом кіз і овець почали розводити в Палестині і І Малій Азії, причому в Загросі і Палестині переважала до- I местикація кіз, а в Малій Азії — овець. Пізніше, в Південній Анатолії (Туреччина) приручили велику рогату худобу, а також свиней. Розведення останніх у цьому осередку було Ііть обмеженим.
І р у г и м первинним осередком становлення відтворюю- господарства був південно-східноазійський регіон (Півден- Китай, Північно-Східна Індія та Південно-Східна Азія). >ше тут була запроваджена культивація рису та бульбо- іів (торо, ямс тощо). На півдні вирощували хлібне дере- Зеред місцевих доместикованих тварин були гаяли (різці биків), буйволи, свині, кури. Становлення землероб- і скотарства відбулося тут у VII — V тис. до н. е.
rр е т і м був східноазійський осередок (Монголія, При- >'я, Північний Китай), де в VII — V тис. до н. е. почали вдувати чумизу. Важливим джерелом білкової їжі були ж домашні кури та собака. Цікаво, що такий невеликий р доместикованих рослин і тварин виявився тут достатняя переходу до відтворюючого господарства. І лише у ій половині II тис. до н. е. тут поширилися пшениця, нь, рис, велика рогата худоба, вівці та кози.
'тановлення відтворюючої економіки в Африці дослідже- оки що недостатньо. Попередньо на цьому континенті іяють три осередки виникнення землеробства і скотар- , але їх виокремлення є надто суперечливим і поки що статньо аргументованим. Досить чітко простежується по- к вирощування в оазисах Південного Єгипту ще у тис. до н. е. багаторядного ячменю. Проте більшість дос- иків включає цей північноафриканський мік- ередок у східносередземноморський як вторинний.
І р у г и й осередок уже суто африканського землероб- виник, на думку дослідників, у середині голоцену в гральній та Південно-Східній Сахарі, де вперше були Рстиковані африканське (перлисте) просо та сорго, а >м лобія, теф та інші рослини. Походження великої ро- худоби у цьому регіоні остаточно не доведене, хоча ається, що тура в Сахарі приручили самостійно, а
методи одомашнення овець і кіз, на думку більшості дослідників, були запозичені зі сходу.
У зв'язку з визначенням цього «екзотичного» осередка варто також зауважити, що в наш час усі дикі попередники згаданих вище рослин поширені значно південніше Сахари. Однак сучасними археологічними і палеокліматичними дослідженнями доведено, що в середньому голоцені природні умови в Сахарі були досить сприятливими для розвитку відтворюючого господарства. Згодом із цього регіону скотарство, а також культури перлистого проса і сорго проникли в південніші райони Африки.
Третій осередок первинного землеробства склався в середині голоцену в лісостепових районах Західної Африки (гвінейсько-камерунський), де розпочалася культивація бульбоплодів (ямс), бобових (лобія, воандзея) та олійної пальми. Надалі (IV — II тис. до н. е.) цей осередок підпадає під вплив північніших осередків (сахарського та нігеро-се- негальського), запозичує від них скотарство, а також такі рослини, як рис, росичку, просо та ін., і стає своєрідним центром дальшого поширення відтворюючої економіки в південніші райони Африканського континенту.
Незалежно від Старого Світу досить рано виникли два самостійні осередки землеробства, а згодом і своєрідного скотарства в Америці.
Перший із них виник у горах Мезоамерики (Південна і Центральна Мексика). Його формування відбувалося надзвичайно повільно (з IX по IV тис. до н. е.) з різних, як геоботанічних, так і суспільних, причин. В Мезоамериці вперше була створена культура маїсу (кукурудзи), дикі родичі якої до нашого часу не виявлені, а також розпочата культивація амаранту (щириці), квасолі, гарбуза, перцю та плодових дерев (авокадо, чупандильї, сливи тощо).
Другий осередок первинного землеробства і скотарства в Південній Америці (андський) охоплює гірські та передгірні райони Колумбії, Еквадору, Перу та Болівії, де протягом VII — V тис. до н. е. була розпочата культивація цілої низки бульбоплодів (картопля, батат, маніока, ока, анью), а також зернових (амарант, кіноа та ін.), бобових, гарбузів, перцю тощо. Високогірні бульбоплоди (картопля, ока, анью) були досить родючими, що сприяло формуванню постійних поселень. Проте остаточна стабілізація відтворюючого господарства, насамперед у передгір'ях андського осередка, відбулася лише після запозичення культури маїсу з Мезоамерики.
Найдавніше скотарство на Американському континенті
■фіксується в Андах з VII тис. до н. е. Воно пов'язане з до- Кестикацією лами і альпаки, а згодом тут були приручені І морські свинки, гуанако та інші тварини.
Немає єдності серед дослідників щодо часу і шляхів ста- ■новлення відтворюючого господарства в Європі, в тому чис- g⅛i і в Україні. Ще донедавна переважала думка, що землеробство і скотарство в Європі, насамперед на Балканах, ■склалось унаслідок міграцій населення або інтродукції
■ (культурних запозичень) із Передньої Азії. Чимало дослідників і сьогодні дотримуються цієї версії. Проте останнім пасом зростає число прихильників (М. Вийнен, Р. Деннел, J Дж. Кларк, Я. Козловський та ін.) версії становлення само- ■стійного центру первинного землеробства в Південно-Схід- Ї ній Європі, перш за все на Балканах.
Ще з часів мезоліту місцеве населення цього регіону до- 1 глядало за посівами й широко використовувало для харчу- I вання та відгодівлі тварин ячмінь, горох, вику, сочевицю, а І згодом і просо. Починаючи з VII тис. до н. е. культурні ви- |ди зазначених рослин, а також пшениці та ёмеру широко {'представлені на неолітичних поселеннях Балкан і суміжних ■територіях, у тому числі й на поселеннях буго-дністровської І неолітичної культури в Україні.
Балкани і Північне Причорномор’я стали своєрідним ■осередком первинного приручення бика, свині та коня. Ви- Іще вже зазначалося, що з часів пізнього палеоліту бик на ■півдні України був не тільки основним об'єктом промислу, іа й вважався культовою твариною. Кінь і дикий кабан теж ■були поширені у степовій зоні Північного Причорномор'я, а на початку мезоліту навіть стали на деякий час об’єктами І основного промислу. На думку А. Д. Столяра, саме в цей пе-
■ ріод відбулася доместикація свині. У VIII — VII тис. до н. е. І у степах Причорномор’я і на Балканах розпочалася домести- I кація тура. Пізніше, ймовірно, в Південній Європі був до- I местикований муфлон (дика вівця). Дехто з дослідників вва- ■жає, що вівця була запозичена з Передньої Азії. Як би то не
Еще по теме ПІЗНЬОПЕРВІСНА ОБЩИНА:
- Сельская община
- § 8. Патриархальная семейная община.
- 1. ПРИНЦИПАТ II ОБЩИНА
- Община (айлью)
- Сельская община
- Сельская община и земельные отношения
- СЕЛЬСКАЯ ОБЩИНА. НАЛОГИ И ПОВИННОСТИ
- КУМРАНСКАЯ ОБЩИНА
- 2. ГРАЖДАНСКО-ХРАМОВЫЕ ОБЩИНЫ В ЗАПАДНЫХ САТРАПИЯХ
- А. Ю. Дворниченко ГОРОДСКАЯ ОБЩИНА И КНЯЗЬ В ДРЕВНЕМ СМОЛЕНСКЕ
- § 1. Основные черты материнской родовой общины.
- § 5. Возникновение первобытной родовой общины.