РАННЬОПЕРВІСНА ОБЩИНА

119

Межі останніх зледенінь у Східній Європі:

1 — сульське (окське); 2 — дніпровське (рисське); 3 — тясьминське (московське); 4 — валдайське (вюрмське)

Середньорічна температура на поверхні землі знизилася на 5 °С.

состеповими ділянками (з сосновими і широколистяними лісами) залишалися також підвищені регіони степової зоц_и — Донецько-Приазовська височина, Надпорізький вигин південна частина Буго-Дністровського межиріччя.

Розселення тваринного світу валдайської епохи слід роз. глядати як результат зміни ландшафту. З посиленням зледе­ніння, скороченням лісових зон і поступовим розширенням степових і лісостепових перигляціальних ландшафтів біль­шість тварин втратила сприятливе природне оточення, вна­слідок чого стався розпад біоценозів міжльодовиків’я і сформувався мішаний льодовиковий комплекс фауни.

На матеріалах фауністичних решток пізньопалеолітич- них поселень України В. І. Бібіковою та Η. Г. Білан просте-

12:

цебик), для другої (від гирла Десни до Надпоріжжя) — τy∏₄ дрових і степових видів з участю лісових (північний олень кінь, бізон, мамут); для третьої (від Надпоріжжя до Чорно’ морського басейну) — степових видів, зокрема, бізона, ко­ня, сайгака, частково північного оленя (під час сезонних міграцій).

У цілому на території України в пізньому палеоліті πep_e. важала певна спеціалізація мисливсько-збиральницького господарства по окремих регіонах. Подесення та Середнє Подніпров’я були зонами існування переважно мисливців на мамута. У степовій зоні України полювали на різних ко­питних, здебільшого бізонів і коней. У Подністров’ї та При­карпатті крім мисливства, значного розвитку набуло зби­ральництво. В фіналі пізнього палеоліту в Поліссі мешкали також мисливці на північного оленя.

Знаряддя праці. Для одержання якісної заготовки в піз­ньому палеоліті широко використовувався «посередник», який виготовлявся з рогу або кістки. За його допомогою від

Виробничі процеси В епоху ранньої родової общини: 1 - 3 - різні способи ВИ- добування вогню; 4 — ретушування кам'яного знаряддя; 5 — оббивка кам'яного знаряддя; 6 — віджимна техніка одержання кам’яних заготовок; 7 — використання списомсталки; 8 — відокрем­лення заготовок від бивня мамута за допомогою різця

Кам'яні знаряддя епохи ранньої родової общини:

1 — відщеп з ознаками штучного відколювання; 2 — гостроконечник; З — скребло; 4 — скобель з уламком дерев'яного списа; 5, 6, 9 — різці;

7 — вістря; 8 — призматичний нуклеус; 10, 11 — скребачки

Влклеуса відділялася стандартна заготовка-пластина, або ■дщеп. Далі призматична заготовка для надання їй форми певного знаряддя (скребачки, різця, вістря тощо) піддавала- W вторинній обробці: ретушуванню, підтесуванню, підправ­ці сколом тощо. Найчастіше застосовувалося віджимне рету­шування. Віджимниками слугували необроблені шматки ка­меню, відколи або кам’яні знаряддя, які спочатку мали інше визначення, наприклад, скребачки.

ІВикористання техніки посередника та віджима стало мож- ⅜bhmлише із запровадженням призматичного нуклеуса, за­вдяки чоМу можна було виготовляти серію стандартизованих

пластинчатих заготовок із високим рівнем економії у вик₀, ристанні кам’яної сировини.

У пізньому палеоліті виникла також техніка пікетажу (техніка обробки каменю шляхом численних ударів по йо- го поверхні). За допомогою цієї техніки видовбувались кам’яні лампи. Вона краше підходила для обробки каменю зернистої або аморфної структури: гнейсу, сланцю, піско- вика. В обмежених масштабах використовувалось пиляння та шліфування каменю. Ці технічні прийоми поширилися пізніше.

Склад кам’яних знарядь пізнього палеоліту став різнома­нітнішим і функціонально досконалішим. На зміну поліфунк- ціональним засобам виробництва прийшли знаряддя з обме­женою кількістю функцій (скребачки, голки, різці). Проте більшість знарядь залишалась ще поліфункціональною. Скре­бачками не тільки обробляли шкури тварин, а й застосовува­ли їх для обробки продуктів харчування, дерева, кістки тощо.

Серед кам’яних знарядь з’явився дуже важливий новий тип — різець, який використовувався для обробки твердих

Кістяні наконечники списів доби верхнього па­леоліту:

1,2 — способи закріплення наконечників; 3 —наконечник з па­зами; 4 — оснащення наконечника з пазами крем'яними вкла­дишами

Кістяні знаряддя та мистецькі твори доби верхнього палеоліту:

Ь 2 — голки; 3,4 — підвіски з бивня; 5,6 — застібки; 7,8 — молоткоподібні знаряддя з рогу північ- оленя; 9 — швайка з закріпленою ниттю; 10 — уламок бивня із поздовжнім надрізом; 11 — *⅛φftMHHK ратищ»; 12 — робоча частина копального знаряддя зі слідами спрацьованості; 13, 14 — •■■Іки; 15 — зображення людини; 16,17 — стилізовані зображення жінок зі статевими ознаками

Матеріалів, таких як кістка, бивні, зуби, ріг, дерево. Саме за- ■осування різця сприяло поширенню в пізньому палеоліті Всіяних знарядь.

Різні типи жител доби верхнього палеоліту:

1 — житло легкої конструкції; 2 — житло з кісток мамута; 3 — довге житло; 4 — житло типу «житлової площадки»

L'На виробничих ділянках поселень простежуються окремі місця для обробки кістки.

Г Серед кістяних знарядь найширшого вжитку набули на­конечники СПИСІВ, МОЛОТКОПОДІбнІ вироби, проколки, ГОЛ­КИ, клиноподібні знаряддя для копання землі та зняття j∏κyρ із забитих тварин.

Кістяні наконечники списів були різні за формою та розміром. Найпоширенішими були веретеноподібні знаряд­дя. Інколи наконечники мали крем’яні вкладиші. З бивня мамута виготовлялися дуже довгі наконечники (до 0,5 м). Різцем по всій довжині бивня відокремлювалася заготовка сегментовидної форми в перетині. Потім вона вирівнювала­ся за допомогою спеціальних знарядь, які дістали назву «випрямники держаків списів». Після цього спису надава- лась завершена форма за допомогою крем’яних ножів та Кобел ів.

·■ Проколки виготовлялися здебільшого з трубчастих КІС­ТОК зайця або песця. Привертає увагу раціональне викорис­тання матеріалу при виготовленні цих знарядь. Ціла труб- ■аста кістка розрізалася по діагоналі так, що утворювались дві заготовки для швайки з природними обушками, за які Вравили округлі кінці кісток.

Г Кістяні голки за розмірами наближаються до сучасних ста­левих великих голок, якими користуються шевці. Кріплення нитки здійснювалося двома способами: або в прорізане вушко, ⅛tκ це робиться й сьогодні, або кінець нитки прив’язувався до Ьлки у спеціально зробленому кільцевому заглибленні. Деякі ■вайки також використовувалися для протягування ниток.

І Молоткоподібні знаряддя виготовлялися, як правило, з ногу північного оленя. Один із робочих кінців знаряддя міг ■гострюватись і перетворюватись, таким чином, на неве- »чку мотику або сокиру. Такі знаряддя могли використову­ватись не тільки для різноманітних ударних операцій, у то- му числі як ударна зброя, а й для копання землі, як знаряд- ■Я збиральництва.

Спеціальними землекопними знаряддями були клинопо­дібні вироби з стінок трубчастих кісток або з бивня мамута.

І Частина клиноподібних знарядь застосовувалась для Віяття шкіри із забитих тварин. Для зручності їх виготовля-

ли з невеличкими держаками. Деякі кістки мають залощені ділянки поверхні, що дає підстави припустити використан­ня їх як лощил для розгладжування шкіряної одежі.

В цілому комплекс знарядь праці пізнього палеоліту да­вав змогу забезпечити досить високий рівень адаптації мис­ливців і збирачів до міїїливих умов навколишнього середо­вища. На відміну від раннього палеоліту, помітно вдоскона­лилася й урізноманітнилася мисливська зброя, з’явилися но­ві знаряддя у сфері збиральництва, виник новий комплекс знарядь для виготовлення одежі та інших предметів побуту.

Житла та поселення. Багатий матеріал для вивчення жител і поселень ранньої (родової) общини дають пізньопалеолітич- ні пам’ятки Східної Європи. Житла поселень цього регіону мають різну конструкцію, форму, розміри. За формою та роз­мірами житла пізнього палеоліту помірної зони можна поділи­ти на три основні типи: округлі, довгі та «житлові площадки».

Округлі житла поділяються на житла легкої конструкції та житла з кісток мамутів. Житло легкої конструкції досліджене на Тельманівському поселенні на Дону. Воно являло собою округ­лу западину, діаметром приблизно 5,5 м, заглиблену на 0,5— 0,7 м у землю. Всередині житла розмилувалося вогнище, а жит­лова площа була заповнена побутовими відходами. На думку дослідників, це була легка споруда конічної форми, типу чума.

Житла з кісток мамутів досліджені на багатьох поселеннях (Аносівка на Дону, Мізин на Десні, Межиріч на Росі, Добра- нічівка в басейні Супоні, Радомишль на Тетереві та в деяких інших місцях). Вони продовжують традицію описаних вище мустьєрських жител із кісток мамутів: мають округлу форму, діаметром 5 — 6 м; підлога, як правило, трохи заглиблена в землю. Житло зовні мало сферичну форму на зразок яранги мешканців полярної зони.

Виразні довгі житла виявлені на пізньопалеолітичних по­селеннях Середнього Дону, неподалік від Воронежа. Тут, поблизу села Костьонки, досліджена велика група поселень пізнього палеоліту. На багатьох із них розкопані різного ти­пу житлові споруди. Серед них два довгих житла на поселен­ні Костьонки IV: одне — довжиною 34 м, шириною 5,5 м, було заглиблене в землю на 20—30 см і мало 9 вогнищ, роз­ташованих в один ряд по центру уздовж житла; друге — на відстані 15—17 м від першого, довжиною 25 м, мало 10 вог­нищ. Такі житла могли бути притулками двох первісних об­щин, які складалися відповідно з 9 і 10 сімей. Разом меш-

кант цих жител, за умови, що вони проживали тут одночас­но, могли складати одну родову організацію.

Житла типу «житлових площадок» простежені на Кос- тьонках І (Дон) та Авдееве (Сейм). У Костьонках 1 житлова площадка має довжину 36 м і ширину 14 — 15 м. На загаль­ній площі приблизно 540 м² виявлений суцільний шар побу­тових решток, який не виходить за межі житлової площадки, що свідчить про наявність огорожі в місцях проживання пер­вісних людей. По довгій осі житлової площадки розміщувало­ся 9 вогнищ, на кордонах площадки — кілька невеличких на­півземлянок. Перші реконструкції житлової площадки давали підстави припустити наявність величезного житла для цілого роду. Оскільки важко уявити собі технологічні можливості для суцільного перекриття такої площі в первісну добу, сучас­ні реконструкції передбачають наявність на житловій пло­щадці, по осі вогнищ, довгого житла типу Костьонки ГУ.

План розколу пізньопалеолітичного поселення Добранічівка:

1 — житла; 2 — вогнища; 3 — місця обробки каменю і кості; 4, 5 — господарські ями

5*

131

В Подністров’ї та на Волині були поширені округлі житла легкої конструкції, при спорудженні яких застосовувалася менша кількість кісток, але використовувалися камені для притискування до землі нижньої частини шкіряного покрит­тя житла. Такі житла досліджені на поселеннях Молодово V та Куличівці. На Куличівці розкрите поселення, яке склада­лося з шести легких жител, дев’яти місць обробки каменю та 11 надвірних вогнищ. П’ять жител розташовано майже по прямій лінії, на відстані 2 — 5 м одне від одного, шосте — ок­ремо від основної групи, на відстані 27 м. Діаметр житлових споруд — 2 — 7 м. Всередині вони мають вогнища, входи в житла зорієнтовані на південь і південний схід. Мешканці молодовського поселення полювали переважно на північного оленя, куличівського — на мамута та північного оленя.

Житла були складовою частиною господарсько-побуто­вих комплексів та поселень. Господарсько-побутовий комп­лекс складався з житла, господарських ям, виробничих центрів, зовнішніх вогнищ, скупчень кісток, місць розчле­нування або розподілу мисливської здобичі тощо.

Господарсько-побутовий комплекс, у свою чергу, був складовою частиною поселення. Можливі два варіанти орга­нізації поселення. Воно могло складатися з окремих госпо­дарсько-побутових комплексів або являти собою єдиний господарсько-побутовий комплекс. В останньому випадку на поселенні виокремлюють дві функціональні частини: житлову та побутово-виробничу.

За матеріалами палеолітичних поселень України просте­жується картина поступового відокремлення господарсько-по­бутового комплексу в межах поселення. Так, на поселенні по­чатку пізнього палеоліту, Радомишль, декілька жител оточують єдину господарсько-побутову площадку, на якій виготовлялися знаряддя праці, членувалася й розподілялася мисливська здо­бич, розводилися вогнища, готувалася їжа тощо. Наприкінці пізнього палеоліту на поселенні Добранічівка господарсько-по­бутові комплекси вже відокремлені й розташовані на відстані 15 — 17 м один від одного, тобто мають територіальну автономію.

Проміжний етап між Радомишлем і Добранічівкою пред­ставлено поселенням Мізин, на якому житла розташовують­ся в одну лінію, неподалік одне від одного, так, що окремі господарські ями, виробничі центри чи то вогнища сусідніх жител розташовані поруч без чітких розмежувань. Розвиток у часі і просторі стуктури поселення, ймовірно, пов’язаний як з удосконаленням соціальної структури самої первісної общини, так і зі зміною умов адаптації, розвитком господар­ства та культурними традиціями окремих етнічних спільнот.

Загальний вигляд Мізинського пізньопалеолітичного поселення

Складнішу структуру господарсько-побутового комплек­су мають поселення степової зони, досліджені на Донбасі поблизу с. Амвросіївка, на Південному Бузі, на околицях се­ла Анетівка тощо.

Поселення Анетівка II являє собою єдиний господар­сько-побутовий комплекс, який поділяється на три спеціалі­зовані ділянки: а) для утилізації мисливської здобичі; б) для виготовлення мисливського спорядження та знарядь праці; в) культово-виробничий центр. Конструктивних елементів жител на поселенні поки що не виявлено. На культовому центрі знайдене коло з щелеп бізонів, пофарбованих вохрою, та дев’ять окремо покладених, пофарбованих черепів бізонів.

. На місцезнаходженні Амвросіївка виробничо-побутова зона, тобто власне поселення, територіально відокремлена від виробничо-культової. Остання являє собою величезне Костище, яке залишилось від загонних полювань на бізонів. Ці два об’єкти розташовані на відстані 150 м один від одно­го і мають різне функціональне призначення: перший був осередком, де мешкала первісна община, другий мав суто культове призначення, де, ймовірно, членували туші бізонів та складали їхні кістки після ритуальних церемоній.

Водночас у степовій зоні трапляються поселення, структу­ра яких нагадує структуру поселень північної України. Так, На поселенні в Осокорівській балці, що в Надпоріжжі, так са­мо як і в Радомишлі, чітко виділяються житла легкої конст­рукції, розташовані по колу, навколо спільної господарсько- побутової площадки. Легкі житла та невелика кількість архео­логічних знахідок засвідчують рухливий спосіб життя згурто-

Розвал культового комплексу поселення Анетівка II

ваної групи мисливців на зубра. Слід зазначити, що й крем’я­ні вироби Осокорівського поселення нагадують крем’яні зна­ряддя поселень північної зони, що дає змогу припустити пря­ме переселення його мешканців з північніших районів і збе­реження ними традицій організації жител та поселень.

Побут та господарська діяльність. Очевидно, поселення пізнього палеоліту є залишками життєдіяльності окремих господарських общин. Структура общини та зумовлена нею структура поселень були спричинені як екологічними, так і соціальними чинниками.

Спеціалізація, напрям і характер господарства зумовлю­валися ресурсами навколишнього середовища та кліматом. Багаті на біомасу, холодні прильодовикові степи і лісостепи сприяли виникненню постійних поселень зі стабільно орга­нізованим господарством і побутом.

Полювання на великих тварин (мамутів, бізонів, вівце­биків, носорогів) потребувало міцного, згуртованого колек­тиву, чисельністю приблизно 10—15 дорослих мисливців У районах з помірним кліматом будівництво жител, виготов­лення одежі, спеціальних засобів опалення, підтримка пос­тійних вогнищ вимагали значних зусиль. Все це сприяло на­лагодженню добрих стосунків між мешканцями поселення, взаємодопомоги, узгоджених дій не тільки під час полюван­ня, а й у побуті.

Про те, що члени ранньопервісної общини виготовляли одяг із шкур, свідчать спеціалізовані знаряддя, такі як прокол-

_lζjj, голки, лощила. Крім того, знайдені кістяні застібки двох титтів: у вигляді палички з перехватом або подвійної кістяної детлі. Деякі скульптурні зображення жінок, виявлені в Сибі­ру, можна інтерпретувати як зображення людей, одягнених у хутряний одяг типу комбінезона, що характерно для одягу за­критого типу народів арктичної зони. Ще деякі елементи одя­гу можна простежити на жіночій скульптурі у вигляді поясків, перев’язок, браслетів. Знайдені також кістяні діадеми. Окремі кістяні веретеноподібні вироби з головками дослідники інтер­претують як булавки для одягу або шпильки для зачісок.

Способи використання кісток мамутів у пізньому палеоліті:

І — арка з черепів і бивнів як елемент конструкції житла; 2 — облаштування вогнища

Вироби з епіфізів мамута:

ІД — дископодібні вироби з отворами в центрі. Ймовірно, використовувались як маховики до де- Резяних стержнів для видобування вогню свердленням; 3 — 6 — залишки світильників

На території виробничих центрів, які розташовувались, як правило, на південь від житла, на свіжому повітрі, навко­ло відкритих вогнищ, мешканці поселення готували їжу, об­робляли знаряддя, займалися іншими побутовими справами. Інколи поблизу виробничих центрів зустрічаються лінзопо­дібні западини правильної форми, діаметром до 3 м. Вони також ущерть заповнені побутовими рештками й, можливо, є залишками жител легкої конструкції. З таких жител, ма­буть, починалось поселення, влітку або восени, коли ще не були побудовані стаціонарні житла з кісток мамутів.

Узимку житло слугувало господарсько-побутовим цент­ром. Привертає увагу впорядкування вогнищ. Розташовані, як правило, по центру житла, вони були трохи заглиблені в землю, а їхнє дно устелене великими плоскими кістками або обкладене камінням. По краях вогнища іноді вкопували трубчасті кістки, які правили за опори для жорен або вико­ристовувались як ковадла під час роботи.

Житла освітлювались не тільки вогнищами, а й світиль­никами. На північних поселеннях за світильники правили епіфізи (тазові суглоби) стегнових кісток мамутів. Вони мають напівсферичну форму та губчасту структуру. Це — природні світильники, оскільки здатні горіти у свіжому ви­гляді без додавання жиру чи незначному його обсязі. Про- стежені різні етапи поступового вигорання цих «ламп», з по­верхні яких періодично зшкрябували нагар кістяного вугілля. В інтер’єрі жител виділялися місця для спання та роботи.

Криза мисливсько-збиральницького господарства. Із закін­ченням льодовикової епохи змінився режим температури, вологи, а відповідно — рослинний і тваринний світ. Своєрідний тундро-лісо-степовий прильодовиковий ланд­шафт із численними стадами тварин мішаного льодовиково­го комплексу фауни змінила зональна структура навколиш­нього середовища, близька до сучасної.

За межами невеличкого льодовика, який залишився в го­рах Скандинавії, утворилися зони тундри, тайги, широколис­тяного лісу, напівпустель. Тварини мішаного льодовикового комплексу розселилися в зонах, сприятливих для окремих ви­дів. Зокрема, на території сучасної лісової зони України за­мість мамутів, волохатих носорогів, бізонів, велетенських оле­нів з’явилися лісові тури, благородні олені, косулі, кабани,

бурі ведмеді. І тільки північні олені, як у льодовиковий час, Продовжували свої сезонні міграції крізь цю територію.

Лісові тварини не утворюють великих стад. Тому на них неможливо влаштовувати великі облавні полювання, які від­разу давали значну кількість м’яса. Крім того, умови полю­вання в лісі обмежують обрій мисливця і він бачить тварин дише якусь мить між деревами і кущами. Ці обставини ус- кладнили процес полювання. До того ж у лісовому біоцено­зі зменшилася кількість біомаси на одиницю площі.

У степових зонах біомаса, насамперед, тваринного світу була зведена нанівець хижацьким мисливством общин піз­нього палеоліту. Свого часу внаслідок наступу льодовика на­селення північних районів переселилося до південних сте­пових і лісостепових зон. Поступово в позальодовиковій зо­ні виникла критична палеодемографічна ситуація. Більша частина біомаси цих регіонів була знищена.

Подальша інтенсифікація облавного мисливства не дава­ла бажаних наслідків. З відходом льодовика первісні общини поступово починають розселятись у північні райони. Розпа­лися міцні, згуртовані колективи мисливців на великих тва­рин. На їхнє місце прийшли невеличкі, рухливі групи мис­ливців та збирачів, які в пошуках життєзабезпечуючих ресур­сів розселилися по долинах невеликих річок і балок, де ар­хеологи знаходять ледве помітні сліди їхнього перебування.

Для подолання цієї кризи ранньопервісне населення роз­робило кілька інновацій. При полюванні почали широко ви­користовуватись лук і стріли. Мезолітичні луки, що зберег­лися в торфовищах, виготовлялися з сосни, в’яза, тиса, ясе­на та інших порід дерев. Вони мали довжину 150 — 180 см. Для них використовували стріли довжиною 58 — 65 см. По­мічником мисливця став домашній собака. Збільшилась частка збиральництва й почалось інтенсивне рибальство.

З’явилися спеціалізовані рибальські приладдя: сіті, пле­тені з кропиви, верші, човни. В історії людства рибальство посідає особливе місце. В палеолітичну добу рибальство існувало, але було обмежене в просторі. Воно, як додаткове джерело харчування, застосовувалось у відносно теплих ре­гіонах. Річ у тім, що в холодних прильодовикових зонах, де були великі енергетичні витрати людського організму, риба ■Виявилась не досить калорійною. Тому енергетичні потреби палеолітичних мисливців прильодовикової зони задовольня­лися висококалорійним, жирним м’ясом ссавців. Оскільки При переході до голоцену клімат став значно теплішим, ри- бальство перестало бути нерентабельним і поширилося на великих територіях.

Знаряддя праці доби мезоліту:

1 — 4 — трапеції; 5 — 6 — сегменти; 7 — 8 — наконечники та ножі з використанням геометричних мікролітів; 9 — 11 — 13 — вістря; 12 — скобель на пластині; 14 — 16 — способи використання мік­ролітів як рибальських гачків; 17 — вкладиш; 18 — відколювання пластин, від нуклеуса з викорис­танням «посередника»; 19 — 21 — скребачки; 22 — асиметричне вістря; 23 — 25 — олівцеподібні нуклеуси; 26 — ЗО — леза сокир; 27 — 29 — призматичні нуклеуси

Свідченням інтенсивного збиральництва є купи панцерів слимаків, виявлені на поселеннях Криму, а також пекарські ями для приготування слимаків та молюсків. Пекарські ями добре вивчені у Криму та північно-західному Причорно­мор’ї. На поселенні Мирне вони являли собою циліндричні заглиблення, діаметром 60 см і глибиною ЗО — 40 см. Такі