ВИЗНАЧЕННЯ НАУКИ. ПРЕДМЕТ 1 ЗНАЧЕННЯ ПЕРВІСНОЇ ІСТОРІЇ

Термін «історія» — грецького походження. В давнину так називали спеціальні твори, що складалися на основі попе­редніх спостережень або досліджень тих чи інших подій та явищ. У наш час в українській мові термін «історія» має де­кілька значень.

Проте закони суспільного розвитку вивчають не тільки іс­торики. Вони є об’єктом дослідження багатьох інших наук (філософії, соціології, політології, етнології, економіки тощо). Вивчаючи різні аспекти розвитку суспільства, ці науки лише разом створюють наукове уявлення про суспільство як дина­мічну систему зі всіма притаманними їй закономірностями.

В системі наук про людське суспільство вирізняється на­ука, об’єктом дослідження якої є минуле. Тому здебільшого термін «історія» ми вживаємо відносно подій минулих. Ти­повим є вислів «це вже історія», тобто вже пройшло, мину­ло. У цьому контексті історія — це наука, яка вивчає мину­ле людського суспільства.

У свою чергу історія як наука є галуззю знань із значною внутрішньою диференціацією. Не втрачаючи своєї ціліснос­ті, вона ділиться на низку галузей, які мають свою, іноді до­сить виражену, специфіку. Так, всесвітня історія скла­дається з кількох відносно самостійних частин, що відпові­дають передовсім історичним епохам: історія первісного суспільства, історія стародавнього світу, історія середніх ві­ків, нова та новітня історія.

Серед зазначених підрозділів всесвітньої історії первісна історія досліджує найдавніші етапи виникнення і розвитку людства, іншими словами, вона започатковує вивчення істо­ричного процесу як такого.

Найсуттєвішою рисою, яка відрізняє первісну історію від зазначених вище галузей всесвітньої історії, є відсутність писемних джерел для її відтворення. Вона досліджує історпо людства цілком в його дописемний період. Писемність ви­никає лише з утворенням держави, тобто з першими цивілі­заціями. Та, вкрай обмежена, крихта писемних свідчень, що іноді залучаються істориками первісності для висвітлення подій передцивілізацінної епохи, суттєво не змінює ситуа- цпо. Первісна історія в цілому — це дописемна історія, яка потребує використання, крім специфічних джерел, ще й до­даткових методичних і теоретичних засад. Проте, незважаю­чи на специфічність джерельної і методико-теоретичної ба­зи, первісна історія в цілому залишається підрозділом все­світньої історії. У свою чергу первісна історія може поділя­тися за просторово-географічним принципом, державною приналежністю (первісна історія населення України) тощо. Але в цілому це не міняє її суті як розділу історичної науки.

Однак визначення історії первісного суспільства як роз­ділу історичної науки не є загальноприйнятим у світовій на­уковій практиці. Так, у сучасній американській і англійській науці первісна історія розглядається як розділ соціальної або культурної антропології, а іноді антропології взагалі — в широкому розумінні цієї галузі науки як дослідження люди­ни, включаючи всі аспекти її буття: біологічний, психологіч­ний, соціальний.

яких згодом стали основною джерельною базою історії пер­вісного суспільства, самі зароджувалися тоді в системі при­родничих наук або під їхнім безпосереднім впливом.

У той же час виникло й визначення історії первісного суспільства як «доісторії». Згодом, у залежності від напрям­ку дослідження, для визначення первісної історії з’явилися такі терміни, як «передісторія», «преісторія», «протоісторія», «праісторія», «параісторія», «етноісторія». Не вдаючись до тонкощів змістового навантаження цих термінів, котрі дуже часто просто змішуються дослідниками і вживаються на рів­ні синонімів, зазначимо лише, що всі ці терміни, як і тер­мін «доісторія», вживались і вживаються нині для проти­ставлення дописемної і писемної історії. При цьому найчас­тіше «доісторія» ототожнюється або з первісною археоло­гією, або з етнологією, або з антропологією і протистав­ляється суто історії. Так, відомий англійський історик Ар­нольд Дж. Тойнбі писав: «Вона (історія) не цікавиться сус­пільними явищами в примітивних громадах, з яких виводить свої «закони» антропологія» (Арнольд Дж. Тойнбі. Дослі­дження історії: У 2 т. К., 1995. Т. 1. С.55).

Далі, в розділі, присвяченому історії виникнення та роз­витку історії первісного суспільства (історіографії науки), будуть розглянуті докладніше розбіжності в сутнісному ро­зумінні і визначенні первісної історії окремими дослідника­ми та науковими школами і напрямами. Тут зазначимо ли­ше, що наука має визначатися за предметом, а не за мето­дом дослідження. А якщо це так, то предметом історії взага­лі й історії первісного суспільства зокрема є минуле людсь­кого суспільства незалежно від того, якою категорією дже­рел (писемними чи матеріальними) воно репрезентовано.

Започатковуючи вивчення історичного процесу, первісна історія передусім має з’ясувати низку питань, пов’язаних із становленням перших інститутів людського суспільства та різноманітними явищами людського повсякденного буття, значна частина яких не втратила свого значення і в наш час. Досить зазначити, що в ті безмежно віддалені від нас часи людина поряд із забезпеченням себе знаряддями праці та їжею підкоряє таку могутню силу, як вогонь, обладнує жит­ло і запалює у ньому вогнище. Цей осередок людської життєдіяльності й на сьогодні залишається важливою струк­турою сучасного суспільства. В первісну епоху людина та­кож уперше виготовляє одяг і відкриває для себе землероб-

ство та скотарство. Без цих надбань узагалі неможливо уяви­ти собі сучасні цивілізації. Витоки мистецтва, релігії, міфо­логії та цілої низки різноманітних раціональних знань, та­ких як лічба, психо- і фітотерапія, календар, металургія то­що, сягають теж у первісне суспільство. Перелік інститутів і явищ з нашого сьогоднішнього життя, які виникли в первіс­ності, можна продовжити (шлюб і сім’я, мораль та етика, обмін, розподіл праці і приватна власність, управління і вла­да тощо), але не в цьому справа. Без з’ясування витоків ука­заних та багатьох інших елементів матеріальної, духовної і соціальної культури неможливо правильно уявити їх подаль­ший розвиток і місце в історичному надбанні. У цьому й по­лягає пізнавальне значення первісної історії

Не варто забувати, що ми живемо в сповненому кон­фліктів й суперечностей, ідеологічно і політично забарвле­ному світі. Досить складними залишаються питання релігій­ного та естетичного виховання, визначення місця приватної власності й соціальної та економічної диференціації в сус­пільстві та безліч інших проблем. При вирішенні цих питань історія первісного суспільства набуває вже світоглядного значення. В даному випадку політикам, очевидно, треба частіше звертатися до історичного досвіду і, насамперед, до витоків цих соціальних явищ.

Сучасні широкі міжнародні зв’язки України передбача­ють і прищеплення практичних навичок, і вміння коректно­го спілкування з населенням різних за соціальним розвит­ком суспільств та існуючими там інституціями. Не втратило свого значення й вирішення расових проблем у широкому їх розумінні. У цьому полягає вже практичне значення первіс­ної історії.